Лекція 8

Загальні відомості про вироби та креслення. Відомості про державні стандарти. Вироби та їхні складові частини. Конструкторські документи та стадії проектування

Відомості про державні стандарти

Вивчення інженерної графіки полягає в засвоєнні правил виконання та оформлення креслень відповідно до правил ортогонального проекціювання та діючих стандартів єдиної системи конструкторської документації. За Державною системою стандартизації України нормативні документи зі стандартизації поділялися на такі категорії: державні стандарти України (ДСТУ); галузеві стандарти України (ГСТУ); стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ); технічні умови України (ТУУ); стандарти підприємств (СТП). Державні стандарти колишнього СРСР (ГОСТ) на території СНД визнані міждержавними і зберігали таку саму абревіатуру.

19 вересня 2017 року постановою Кабінету Міністрів України дія ГОСТ відмінена.

Зараз у народному господарстві України діють системи (комплекси) стандартів, розроблені ще за часів існування СРСР. Додержання вимог цих систем забезпечує належний рівень виробництва та якість продукції, що випускається. Від систем стандартів залежить термін функціонування машин, обсяг витрат на підтримання їх працездатності, проведення ремонту та заміну агрегатів. Зміст стандартів значною мірою залежить від рівня розвитку виробничих сил та інтеграції їх. З розвитком виробництва змінюється та доповнюється зміст стандартів. Застарілі стандарти замінюються новими. Кожен із міждержавних стандартів має позначення, що складається з індексу (ГОСТ) і відокремлених через тире реєстраційного номера та двох останніх цифр року прийняття стандарту. Систему міждержавних стандартів ЄСКД позначають так: індекс (ГОСТ), реєстраційний номер, перші цифри з крапкою якого визначають систему стандартів, а цифри, що стоять після крапки, є номером стандарту в даній системі, потім тире і дві останні цифри року затвердження. Наприклад: ГОСТ 2.306—68.

Система ЄСКД — Єдина система конструкторської документації є найбільш поширеною. Вона має цифровий індекс 2 і 10 класифікаційних груп (від 0 до 9). Наприклад, третя група (загальні правила виконання креслень) містить ГОСТ 2.301—68 та всі наступні до ГОСТ 2.321—84.

Розробка і впровадження стандартів — це тривалий процес. У міру розробки системи державних стандартів України буде здійснюватися перехід на виготовлення креслень за цими стандартами. Креслення є міжнародною мовою техніки. Фахівець, що вміло виконує та може грамотно прочитати креслення, здатний висловити свою інженерну думку, втілити в кресленнях конструкторські рішення. Згідно з кресленнями виготовляється задуманий конструктором виріб.

Зараз ведеться постійна робота із заміни ГОСТ на осучаснені державні стандарти ДСТУ.

Вироби та їхні складові частини

Предмет виробництва, що виготовляється на підприємстві, називають виробом. Розрізняють вироби основного та допоміжного виробництва. Вироби основного виробництва — це такі, що включені в номенклатуру продукції підприємства та призначені для реалізації. Для автомобільного заводу — це автомобіль, для моторного заводу — це двигуни, для заводу кріпильних виробів — гайки, болти, шпильки та ін. До виробів допоміжного виробництва належать такі, що виготовляються підприємством для власних потреб. Це вироби оснастки, різноманітні пристосування, штампи, кондуктори, вимірювальні та різальні інструменти. Для виготовлення або комплектації своїх виробів підприємство може придбати вироби інших підприємств. Придбані вироби називаються покупними. Згідно з ГОСТ 2.101—68 вироби поділяють на деталі, складальні одиниці, комплекси, комплекти. Крім того, залежно від наявності чи відсутності у виробах складових частин їх поділяють на неспецифіковані (деталі), що не мають складових частин, та специфіковані, які складаються з двох і більше складових частин.

• Деталь — це виріб, виготовлений з однорідного матеріалу без застосування складальних операцій.
• Складальна одиниця — це виріб, окремі частини якого з'єднуються між собою на підприємстві-виготовлювачі складальними операціями.
• Комплекс — це два і більше специфікованих виробів, не з'єднаних між собою на підприємстві складальними операціями, але призначених для виконання взаємозв'язаних експлуатаційних функцій.
• Комплект — це два і більше виробів, не з'єднаних на підприємстві складальними операціями. Це набір виробів, що мають загальне експлуатаційне призначення допоміжного характеру.
  

Конструкторські документи та стадії проектування

Згідно з ГОСТ 2.102 — 68 до конструкторських документів належать графічні та текстові документи, що містять усі дані про склад і будову виробу, а також про його розробку, виготовлення, контроль, експлуатацію та ремонт. Залежно від змісту розрізняють такі основні види конструкторських документів для загального машинобудування:

• креслення деталі, що містить зображення деталі та необхідні дані про її виготовлення і контроль;
• складальний рисунок (креслення), що містить зображення виробу та всі необхідні дані про його складання (виготовлення) і контроль;
• рисунок (креслення) загального вигляду, що визначає конструкцію виробу, взаємодію його складових частин та пояснює принцип його роботи;
• теоретичний рисунок (креслення), що містить дані про форми виробу (обводи) та координати його складових частин;
• габаритний рисунок (креслення), що містить спрощене зображення виробу з габаритними, встановлювальними та приєднувальними розмірами;
• монтажний рисунок, що містить спрощене зображення виробу та необхідні дані для монтажу його на місці застосування; схема, на якій показано умовні зображення або позначення складових частин виробу та зв'язки між ними;
• специфікація — це документ, що визначає зміст складальної одиниці, комплексу або комплекту;
• пояснювальна записка — це документ, в якому описано будову та принцип дії виробу і приведено обгрунтування прийнятих при його розробці технічних та техніко-економічних рішень;
• технічні умови — це документ, що містить експлуатаційні показники виробу та методи контролю його якості. Крім перелічених, до конструкторських документів належать різноманітні відомості, таблиці, розрахунки, експлуатаційні та ремонтні документи.

Залежно від способу виконання та характеру використання конструкторські документи поділяють на такі види:

• оригінали — це документи, виконані на будь-якому матеріалі й призначені для виготовлення вихідних рисунків;
• вихідні рисунки — це креслення, які допускають багаторазове зняття з них копій, вони оформлені справжніми підписами посадових осіб;
• дублікати — це креслення-копії вихідних рисунків, призначені для зняття з них копій;
• копії — це креслення, ідентичні вихідним рисункам або дублікатам, призначені для безпосереднього використання на виробництві, в умовах проектування, експлуатації, ремонту виробу тощо.

Перелічені документи при одноразовому використанні на виробництві дозволяється виконувати в ескізному вигляді. Відповідно до ГОСТ 2.103—68 залежно від стадії розробки конструкторську документацію поділяють на проектну та робочу.

До проектних документів належать:

• технічна пропозиція, що містить технічне та техніко-економічне обгрунтування доцільності розробки документації виробу на основі аналізу поданого замовником технічного завдання відповідно до ГОСТ 2.118—73;
• технічне завдання — це документ, що має дані про призначення, технічні й тактико-технічні характеристики виробу, показники його якості та склад конструкторської документації;
• ескізний проект — це сукупність документів, що містять принципіальні конструкторські рішення, дані про призначення, будову та принцип дії виробу, його основні параметри та габаритні розміри (ГОСТ 2.118—73);
• технічний проект — сукупність документів, що містять остаточні технічні рішення та вихідні дані для розробки робочої документації (ГОСТ 2.120—73).

Робоча документація складається на всі види виробів, передбачених стандартом, і призначена для їх безпосереднього виготовлення, контролю й ремонту. Основний конструкторський документ для деталі — це креслення деталі, а для складальних одиниць, комплексів — специфікація.

Позначення виробів та конструкторських документів

Починаючи з проектування і закінчуючи експлуатацією, кожному виробу, а також конструкторським документам, що супроводжують його, присвоюють певні позначення, які не можуть бути використані для інших виробів. Ці позначення присвоюють централізовано організації, яким це доручено, або децентралізовано організації-розробники. В основу позначення виробів та їх конструкторських документів покладено класифікаційну систему за структурою:

ХХХХ. ХХ ХХХХ. ХХХ. ХХ

• Код організації-розробника (перші 4 символи) призначається відповідно до її кодифікатора.
• Код класифікаційної характеристики (2+4 наступні символи)визначає конкретний виріб і призначається за класифікатором виробів та конструкторських документів машинобудування (класифікатором ЄСКД), відповідно до якого всі вироби за виробничою ознакою поділяють на класи, які, в свою чергу, залежно від характеру виробництва, природних властивостей продукції та призначення її поділяють на підкласи, групи, підгрупи та види. Для позначення класу передбачено перші два розряди шифру, що відділяються інтервалом від останніх чотирьох розрядів, призначених по одному для підкласів, груп, підгруп та видів.
• Порядковий реєстраційний номер (3 наступні символи) є, як правило, тризначним і присвоюється організацією-розробником в інтервалі 001...999.

Окремим виробам може надаватися чотиризначний номер. Окремі коди та порядковий реєстраційний номер відокремлюються один від одного крапками. Наприклад, ОКВС. 42 3893.030. Допоміжні конструкторські документи мають, крім того, допоміжні позначення відповідно до стандартів ЄСКД. Наприклад, ОКВС. 42 3893.030 СБ.

Зауваження: текст леції запозичено з підручника В.Є.Михайленко, В.М.Найдиш, А.М.Підкоритов, І.А.Скидан "Інженерна та комп'ютерна графіка", Київ, "Вища школа", 2000. — 342 с., та відповідних стандартів.