Особливий настрій створила візуальна частина – знайомство з різними деревами, які ставали символами людського досвіду. Старе й самотнє, як символ витривалості й пам’яті. Квітуче й трав’янисте, як образ оновлення й радості. Зранене часом, як нагадування про силу приймати власні шрами. Багатостовбурне, як уособлення спільності й підтримки. Рідкісне та унікальне – знак неповторності кожної особистості. З величезною кроною, як прихисток і простір для інших. З пляшкоподібним стовбуром чи червоним соком – символ життєвої енергії та внутрішніх ресурсів. Крокуюче, як образ руху й розвитку. А яблуня, що вже понад двісті років продовжує квітнути й плодоносити, стала образом живої пам’яті та сили життя, яке долає час.
Такі символи відкрили учасникам дерево як щось більше, ніж природний феномен – як архетип у юнгіанському сенсі, універсальний знак єдності свідомого й несвідомого, особистого й колективного.
Кульмінацією стала поява «Дерева‑університету» з шістьма гілками, що символізували чотири інститути та два факультети. Саме його крону учасники наповнювали квітами, намальованими повітряними кульками. Перед цим кожен спробував створити власний малюнок на окремому аркуші, і цей момент став особливо захопливим. Хтось відчув повернення у дитинство, комусь пригадалося малювання разом із дітьми, а для когось це було відкриття нової форми творчості.
Враження учасників були щирими: вони зазначали, що змогли переключитися, відсторонитися від робочих задач і насолодитися процесом. Багато хто підкреслював, що мистецтво допомагає відновлювати внутрішні сили, виражати емоції та відкривати простір для творчості.
Студенти‑архітектори розповідали, що їхнє навчання здебільшого пов’язане з кресленням і точними розрахунками, що активізує логічне мислення. Участь у малюванні у форматі арт‑терапії дала змогу залучити творчу й образну сферу, і саме це стало для них новим досвідом, який приніс особливе задоволення.
Захід став яскравим прикладом того, як університетська спільнота може об’єднуватися навколо цінностей, підтримки й творчості. «Кольоровий діалог» показав: дерево співпраці росте тоді, коли кожен додає свій колір, свою квітку, свою частинку натхнення.
