30 червня 2025 року у внутрішньому дворику Полтавської політехніки – Open Space – відбулася арттерапевтична сесія під назвою «Мандрівка в кольорі» (Емоційний пейзаж), спрямована на емоційну підтримку людей, що постраждали від війни в Україні, надаючи їм простір для дослідження та вираження своїх внутрішніх станів через створення візуальних «пейзажів» їхніх емоцій.
Модераторками заходу виступили старша викладачка кафедри образотворчого мистецтва Олена Острогляд та асистент кафедри психології та педагогіки, практичний психолог Полтавської політехніки Олена Кривенко.
Пейзаж як метафора є надзвичайно потужним засобом арттерапії, адже він може відображати різноманіття станів: від бурхливих штормів до тихої гавані, від безлюдних пустель до квітучих садів. Колір, у свою чергу, є універсальною мовою емоцій, що дозволяє виразити те, що іноді складно сформулювати словами.
Використання саме фарб, особливо акварелі, заохочувало до вільного, плинного вираження емоцій, що часто є більш ефективним для людей, які пережили травму, ніж чіткі контури.
Ця практика мала глибоку терапевтичну цінність. Насамперед вона дозволяла дати вихід невисловленим емоціям, що накопичувалися всередині. Завдяки безпечному й невербальному формату учасники мали змогу перенести внутрішній хаос або пригніченість у візуальний образ – щось таке, що можна побачити, дослідити й поступово опрацювати. Малюнок ставав своєрідним дзеркалом душі, відображаючи те, що складно виразити словами.
Коли емоції набували форми на папері, вони ставали чимось зовнішнім і таким, що можна розглядати збоку. Це дистанціювання допомагало краще зрозуміти себе, не занурюючись у переживання до виснаження. Людина ніби повертала собі контроль над своїм емоційним станом, замість того, щоб бути поглинутою ним.
Важливою складовою цієї практики був і пошук внутрішніх ресурсів. Навіть у темних або похмурих емоційних пейзажах учасники знаходили світлі акценти – промінь сонця, квітку, світлу пляму. Це символізувало надію, силу, внутрішню опору. Можливість домалювати світлі елементи або змінити кольорову гаму свідчила про здатність до внутрішньої трансформації, прийняття змін і прагнення до відновлення.
Створення цілісного емоційного пейзажу з фрагментованих відчуттів стало потужним кроком до внутрішнього відновлення. Цей процес був не просто художньою вправою, а метафоричним актом збирання себе зсередини. Кожна лінія, мазок пензля, кожен вибраний колір ставали інструментами, за допомогою яких учасники намагалися візуалізувати свої почуття, дати їм форму, значення і простір для існування. Така візуалізація допомагала відчути гармонію та зібраність – наче розрізнені емоційні уламки поступово збиралися в єдине полотно, на якому з’являвся новий, більш цілісний образ себе.
Учасникам пропонувалося заплющити очі, зосередитися на диханні та дозволити думкам і почуттям вільно плисти. У цьому спокійному внутрішньому просторі вони мали уявити свій емоційний стан як пейзаж – не для того, щоб зробити його красивим чи технічно досконалим, а щоб чесно і щиро відобразити внутрішнє. Після цього вони обирали кольори інтуїтивно, керуючись не розумом, а тим, що відчувалося найближчим до їхнього емоційного стану.
Під час малювання кожен створював власний «емоційний пейзаж». У когось це були абстрактні розводи фарб, які символізували потоки емоцій – напруження, легкість, спокій чи тривогу. Інші створювали образні пейзажі: темні ліси – як відображення страху і розгубленості, бурхливі моря – гніву і тривоги, порожні поля – самотності й емоційного спустошення. У всіх цих зображеннях втілювалися внутрішні стани, яким нарешті дали право на існування і прояв.
Коли малюнки були завершені, настав час дослідження й усвідомлення. Модераторки заходу запропонували учасникам подивитися на свої роботи зі сторони – з цікавістю, без осуду. Вони ставили відкриті запитання: «Які почуття викликає у вас цей пейзаж?», «Що ви бачите в ньому?», «Чи є в ньому світло або надія?», «Що хотілося б змінити або додати?». Для багатьох це стало моментом внутрішнього відкриття: деяким захотілося додати світлих деталей – сонце, промінь світла, квіти – і ці елементи стали символами прагнення до позитивних змін, до світлішого завтра.
Фінальною частиною сесії стала рефлексія у колі, де учасники за бажанням ділилися своїми роботами, враженнями, думками. Обмін досвідом був надзвичайно глибоким – хтось вперше усвідомив свої почуття, інші вперше побачили, що їхні переживання не є унікальними чи ізольованими. Атмосфера щирості, прийняття й підтримки сприяла зміцненню почуття спільності. Малюнки ставали мовою серця, яка об’єднувала, створюючи простір для розуміння й взаємопідтримки.
Таким чином, практика «Мандрівка в кольорі» перетворилася на м’який, але потужний досвід – особистий і колективний водночас. Вона стала нагадуванням про те, що навіть у найпохмурішому внутрішньому пейзажі завжди можна знайти місце для світла.
Арттерапевтична практика «Мандрівка в кольорі» виявилася надзвичайно ефективним інструментом для психологічної підтримки учасників, що дозволило глибоко усвідомити та виразити складні та часто пригнічені емоції, пов’язані з травмою та втратою, у безпечному та невербальному форматі, відчути себе творцями власного внутрішнього світу, що сприяло відновленню відчуття контролю та агентності, які часто втрачаються під час травматичних подій, знайти внутрішні ресурси та точки опори, навіть у складних емоційних станах, через символічне додавання елементів надії та світла до своїх пейзажів, зміцнити почуття спільності та взаємної підтримки через відкритий обмін досвідом та розуміння, що інші переживають подібні емоції, розвинути навички емоційної саморегуляції, навчившись «читати» свої власні емоційні стани, візуалізуючи їх та, за бажанням, трансформуючи.
Захід відбувся в межах реалізації міжнародного проєкту Erasmus+ KA220-ADU “TRUST”: Trauma of refugees in Europe: An approach through art therapy as a solidarity program for Ukraine war victims («Травма біженців у Європі: підхід через арт-терапію як програма солідарності для жертв війни в Україні», грантова Угода № 2024-BE01-KA220-ADU-000257527).
Назва проєкту розшифровується наступним чином:
TRUST
T – Trauma (Травма)
R – Refugees (Біженці)
U – Ukraine (Україна)
S – Solidarity (Солідарність)
T – Therapy (Терапія)
Проєкт співфінансується ЄС і очолюється Центром нейропсихіатрії Сен-Мартен з Бельгії (Centre Neuro Psychiatrique St-Martin), у партнерстві з Полтавською політехнікою (Україна), Greek Carers Network EPIONI (Греція), Fondazione Don Luigi Di Liegro (Італія), Lekama Foundation (Люксембург), EuroPlural Project (Португалія).
Відзначимо, викладачі Полтавської політехніки можуть брати участь у програмах академічної мобільності та стажуваннях, а студенти – навчатись за кордоном за грантовими програмами кредитної академічної мобільності Erasmus+ впродовж семестру або цілого навчального року у провідних університетах Австрії, Гренландії, Данії, Естонії, Іспанії, Литви, Латвії, Норвегії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччини, Фінляндії, Чехії.
За детальнішою інформацією стосовно актуальних програм стажування, викладання та академічної мобільності за кордоном звертайтесь до відділу міжнародних зв’язків (каб. 213-Ц, interoffice@nupp.edu.ua) або до координаторки міжнародної діяльності Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» – к.філол.н., доцентки кафедри германської філології та перекладу Павельєвої Анни Костянтинівни (email: kunsite.zi@gmail.com, телефон: +38-(095)-91-08-192).
Медіацентр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
