Щороку пам’ять загиблого воїна вшановують, покладаючи квіти на Алеї Слави на міському цвинтарі та до меморіальної дошки на фасаді Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». У лютому 2020 року минає п’ять років від тієї трагічної події, та пам’ять береже світлі спогади про неординарну особистість, юнака, що не пошкодував власного життя у боротьбі за незалежну та вільну Україну.
Закінчивши 2011 року тоді ще електромеханічний факультет Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, Дмитро, зайнявши активну громадянську позицію, став учасником Євромайдану та Полтавського майдану. Пізніше пішов добровольцем до загону особливого призначення «Азов», у складі якого воював до свої трагічної загибелі 11 лютого 2015 року.
На п’яту річницю з дня загибелі рідні, волонтери, бойові побратими Дмитра, щоб вкотре пошанувати того, кого вони, мужні та витривалі у боях, називали «Братом», викладачі і студенти зібрались у Центрі сучасного мистецтва Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», поділилися спогадами про особистість з великим серцем та згадали тих, кого вже немає поруч, але чиї імена навічно залишаться в серцях.
Ректор, професор Володимир Онищенко звернувся до студентів, захисників, усіх небайдужих громадян, висловивши найщиріші співчуття та безмежну повагу мамі, усім близьким та друзям Дмитра Коряка: «Для університету – це також втрата, адже ми пишаємося своїми випускниками, які, в першу чергу, стали гідними громадянами своєї держави та Людьми, здатними на великі вчинки. Як патріот своєї країни, був би радий, якби такі люди, як Дмитро, поверталися до нашої альма-матер, спілкувалися зі студентами та ділилися правильними життєвими орієнтирами. Не сумніваюся, що Дмитро Коряк зміг би досягти великих успіхів у житті, адже був надзвичайно здібним студентом, глибокою особистістю, талановитою і відповідальною людиною. Час біжить невблаганно. Уже п’ять років минуло. Але є речі і цінності, які завжди залишаються – людяність, чесність, патріотизм, професіоналізм, повага. Когось дуже сильно дратують нагадування про це. Але зазначу – лише на нашому університеті вандали не пошкодили меморіальну дошку полеглому за Україну Герою. Його ім’я назавжди занесене до університетської Книги пам’яті. Тож і надалі бережімо спогади і світлу пам'ять про Дмитра. Герої не вмирають!».
Спогадами поділилися близькі друзі, побратими, активісти, волонтери.
«Дімка був звичайним хлопцем. Я помітив його тоді, коли на Майдані було особливо гостро, гаряче. Він був відважним – першим побіг по вул. Інститутській і вже тоді ледь не загинув. Востаннє, коли Діма приїжджав у відпустку, він сказав такі слова: «Там, на фронті, де мої друзі, мені краще. Там справжня Україна». Він завжди говорив, що потрібно навчатися, щоб усвідомлювати правильність власних вчинків, не бути байдужим до майбутнього держави», – розповів Олександр Квітчатий.
У рідному університеті пам’ятають свого випускника – його ім’я та життєпис занесені до Книги пошани, що зберігається у Народному музеї історії навчального закладу. 15 липня 2015 року відкрито меморіальну дошку на фасаді. З теплотою та щемом в душі згадують свого колишнього студента викладачі університету.
«Пам’ятаю, як він приходив у нашу лабораторію – завжди жвавий, усміхнений, привертаючи до себе увагу. А шанують його пам’ять не тільки у нашому університеті – минулого року у Миргородському краєзнавчому музеї побачили його фото серед портретів видатних людей Миргородщини. Рідне місто пам’ятає та шанує свого героя!», – зазначив к.т.н., доцент кафедри гідравліки, водопостачання і водовідведення Національного університету імені Юрія Кондратюка Олександр Гузинін.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять героя та поклали живі квіти до меморіальної дошки. Мама загиблого Тамара Коряк подякувала університету в особі ректора Володимира Онищенка за сприяння в організації заходів, приурочених вшануванню пам’яті її сина: «Дуже приємно, що молоді люди пам’ятають наших хлопців, бережуть пам’ять про них. Не забуваєте цю дату, згадуєте мого сина та десятки інших полеглих, що спочивають поруч з ним. Дякую університету за гідне виховання прийдешнього покоління, за ним – майбутнє держави. Слава українському народу! Слава Україні!»
Загинув «Брат» під час Павлопіль-Широкинської наступальної операції. Його життя у 25-річному віці забрали осколки ворожої міни, яка впала в декількох метрах від нього. Від важкого поранення стрілець-зенітник загинув майже одразу. «Брат» загинув як справжній воїн, не випускаючи автомата із рук, із сконцентрованим виразом обличчя. Він був готовий поцілити у ворога, проте не встиг.
«Якщо не я, то хто? Я просто воюю за свою країну. Якщо я зараз не буду боронити її у Маріуполі, то скоро все буде у Полтаві і Києві. Те, що ми зараз маємо, ‒ це результат занепаду культури та освіти. Все дуже просто для мене», – сказав боєць у своєму останньому в житті інтерв’ю для документального проєкту «Babylon’13».
У 2016 році видана книга-реквієм «Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк» (впорядниця Надія Гринь), присвячена історії життя героя.
Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), рішенням Полтавської обласної ради нагороджений відзнакою «За вірність народу України» І ступеня (посмертно), Нагороджений почесним знаком «Маріуполь. Відстояли – Перемогли» (посмертно).
Рішенням Миргородської міської Ради Полтавської області №6 від 17 березня 2017 року «за мужність і героїзм, незламність духу при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України присвоєно звання «Почесний громадянин міста Миргорода» (посмертно)».
На честь азовця Дмитра Коряка названі вулиці у м. Полтава та м. Карлівка, також Миргородській спеціалізованій школі I-III ступенів № 5 присвоєно його ім'я.
Медіа-центр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
