У Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» відбулася патріотична та емоційно насичена подія – літературна вітальня «Ми вишиєм долю без ниток війни». Творчий захід, приурочений до Всесвітнього дня вишиванки, об’єднав у єдиному духовному пориві поціновувачів поетичного слова.
«Вишиванка – це наш генетичний код, гордість і краса, яку ми пронесли крізь віковічні випробування», – зазначила очільниця літературної студії «До джерел» Наталія Бондар, відкриваючи поетичну сторінку заходу.
Калейдоскоп поезій юних літераторів нагадали аудиторії про глибокий сакральний зміст кожного хрестика, виведеного дбайливими руками матерів та бабусь. У цих узорах криється тиха й щира молитва за щасливу долю дитини, за спокій у родині та за вірне кохання.
Окрему увагу під час заходу було приділено символіці кольорів українського орнаменту. Присутні згадали, що крім класичних червоного та чорного, які символізують любов і журбу, наша вишивка багата на інші барви: зелений – колір життя та юності, синій – символ неба і чистої води, жовтий –уособлення сонця і золотого стиглого жита.
Декламуючи власну поезію, Алла Кримовська (творчий псевдонім – Діва Лунарія) вкотре потвердила, що українську душу можна поранити, але її неможливо знебарвити, адже право на щастя та свободу ми впевнено вишиваємо власними руками навіть посеред найлютішої негоди.
Контекст творчого заходу набув особливої гостроти та актуальності, коли мова зайшла про сьогодення України. Модераторка зустрічі підкреслила, що сьогодні, у часи жорстокої повномасштабної війни, українська сорочка докорінно змінила свій контекст – вона переросла рамки святкового вбрання і стала нашим потужним маніфестом свободи, духовною грозою та національною бронею: «Наші воїни одягають вишиванки під камуфляж як оберіг від ворожої кулі, українці по всьому світу вбираються в неї на мітинги підтримки, а діти в укриттях малюють сорочки-обереги для наших захисників. Сьогодні вишиванка – це світовий символ незламності та спротиву».
Продовжуючи цю складну, але таку близьку кожному тему війни та національної ідентичності, власний вірш про вишиванку та воєнні будні України продекламувала студентка групи 201-ФО Таміла Бобоха. У її виконанні поетичні рядки звучали як маніфест стійкості: присутні в залі наочно відчули, як крізь біль нинішніх втрат і тривог проростає запекла віра в Перемогу, а кожен затягнутий на полотні вузлик стає символом нашої нерозривної єдності. Студентці вдалося передати головний посил – сучасна вишиванка захищає не лише тіло воїна, вона тримає усе наше небо.
Коли людина, яка знає про війну не з чуток, виходить на сцену, кожне її слово набуває особливої, безкомпромісної ваги. Таким став виступ Олександра Сиваша, студента кафедри образотворчого мистецтва факультету філології, психології та педагогіки, який продекламував рядки про долю і справжнє призначення людини. У його виконанні поетичне слово переросло рамки звичайної декламації, перетворившись на глибокий екзистенційний роздум про сенс буття й ціну свободи.
Важливою частиною виступу став етнографічний екскурс регіонами України. Учасники студії «До джерел» наочно продемонстрували, що Україна єдина у своєму прагненні до волі, але неймовірно різноманітна та багата у своєму мистецтві. Студійці змалював у віршах красу Борщівської сорочки з її густим чорним шитвом, витонченість Полтавської вишивки «білим по білому», яскраву геометрію Волині та карпатське різнобарв’я на Франківщині.
Наприкінці заходу ведучі звернулися до багаточисельної університетської спільноти із закликом носити вишиванку з гордістю не лише у великі свята, а й у повсякденному житті, адже ми є нащадками великого, талановитого народу. Кожен хрестик на сорочці має нагадувати нам, хто ми є, звідки наше коріння і за що ми сьогодні боремося:
Ми вишиєм долю тобі, рідний народе,
Без чорних ниток війни і руїн,
Червону мережку ЛЮБОВІ й СВОБОДИ
У спадок дамо поколінням твоїм!
Творча родина Полтавської політехніки вкотре довела, що культурний фронт діє активно, надихаючи молодь берегти та примножувати національні скарби.
.jpg)
