Нагадаємо, з 20 вересня по 6 грудня 2023 року у Полтавській політехніці тривав цикл гостьових лекцій «Contemporary Contexts and Debates: 21st Century Literatures and Cultures in English», ініціатором, організатором та модератором якого виступила Ханна Шох (Hannah Schoch), аспірантка Цюріхського університету.
У середу, 06 грудня 2023 року, у змішаному форматі відбулась одинадцята (фінальна) лекція «In Lieu of a Conclusion: Claudia Rankine and Saul Williams: Democracy and Resistance in a Digital World» («Замість висновку: Клаудія Ренкін і Сол Вільямс – демократія та опір у цифровому світі»), яку прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), науковиця з Цюріхського Університету (University of Zurich).
Довідково: Ханна Шох (Hannah Schoch), магістр філософії, аспірантка факультету англійської мови Цюріхського університету та учасниця міждисциплінарної мережі «Жанри та медіа», що фінансується Deutsche Forschungsgemeinschaft (DFG), у 2016-2019 роках. Наразі науковиця завершує кандидатську дисертацію на тему «Coupling Compulsions: Narrative Fiction, Heterosexual Couples, and Democracy in the US» («Єднальні примуси: наративна художня література, гетеросексуальні пари та демократія в США»). Її наукові інтереси охоплюють загалом перетин літератури, теорії культури та політичної філософії, а конкретніше – питання жанру, медіа, гендеру та демократії в наративній художній літературі США, політичний вимір ліричної поезії в умовах капіталізму та діджиталізації.
На початку заходу Ханна Шох підвела підсумки серії гостьових лекцій і нагадала слухачам про тематику усіх 11 лекцій та ключові моменти з них.
Фінальна лекція була присвячена ліриці XXI століття і її виходу за межі формальних і медійних кордонів на прикладі поезії Клаудії Ренкін (Claudia Rankine) та Сола Вільямса (Saul Williams).
Лекторка звернула увагу слухачів на матеріальність, гібридність, інтермедіальність та трансмедіальність поезії Клаудії Ренкін та Сола Вільямса, які висвітлювали питання цифрового виробництва самосвідомості та політичного голосу, а також темношкірої кіберкультури у XXI столітті.
Спершу Ханна Шох розповіла слухачам про лірику – один із трьох, нарівні з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття.
Ліричні твори не мають чітко окресленого сюжету‚ для них характерні віршова форма‚ велика кількість художніх засобів‚ високий рівень емоційності. У стародавній Греції лірика виникла як усна традиція, тому завжди існував цей інтермедіальний, трансмедіальний аспект лірики, спочатку пов'язаний з музикою, з піснею, з переказами. Звідси і походить термін «лірика». Отже, лірика ніколи не була лише текстом, а завжди була чимось проміжним. Лише 400 років книжкової культури змусили нас до певної міри забути, наскільки лірика насправді пов'язана з розмовною мовою і слуханням.
У давнину лірика була покликана інформувати, вдосконалювати, закликати громадян, а також дарувати насолоду. Тож це було не просто мистецтво як вигадка і насолода, а передача суспільного досвіду, громадської етики.
Доповідачка пояснила що таке лірична поезія з точки зору гарвардського професора Джонатана Каллера (Jonathan Culler), який у 2016 році видав цілу книгу, присвячену теоретичним засадам ліричної поезії та у сприйнятті Джахана Рамазан (Jahan Ramazan, «Lyric Poetry: Intergeneric, Transnational, Translingual?»), який стверджував, що лірика не може бути визначена однією чи навіть багатьма формальними ознаками, які є ексклюзивними для неї; лірику можна описати як низку невиключних формальних стратегій, закодованих у текстах і спільнотах, які їх продукують і сприймають і, отже, якщо ми розуміємо «жанр» у спосіб, що поєднує поетику з герменевтикою, то лірика є жанром; лірика та пов'язані з нею піджанри і модуси живуть історично, але виживають трансісторично, хоча часто кардинально видозмінюються; лірика не є ані суто особистою, ані цілком безособовою, що робить її легко привласнюваною; лірика відрізняється від більш емпіричних і міметичних жанрів щільністю свого вербального і формального опосередкування світу; лірика є міжродовою, найкраще зрозумілою в діалозі з іншими; лірика є транснаціональною; лірика потребує вивчення як на мікро-, так і на макрорівні – як її мовних тонкощів і текстур, так і її участі в ширших моделях жанрової, історичної та культурної міграції; стратегії транснаціональної поетики можуть бути поширені на різні мови; транснаціональна поетика має бути уважною до міжкультурної гібридизації, креолізації та вернакуляризації в ліриці.
Лекторка звернула увагу слухачів на те, що основні займенники, які використовуються в ліриці, це «ти», «ми» і «я», а ліричні твори найчастіше пишуться або в теперішньому часі, або в минулому (оповідь про те, що вже сталося). Мова лірики часто буденна, звичайна, що передає матеріальність сучасного світу і поетичних образів. Варто також згадати про феноменологічний аспект лірики, тобто про афективний вимір, вимір досвіду, який пов'язаний з читанням, написанням і переживанням поезії. Лірика XXI століття – формально-феноменологічно-медіальна матриця (мультимедійна, мультимодальна, трансмедійна), лірика ризоматично переходить у нові медіа, щойно вони стають доступними (історія медіатехнологій через лірику).
Науковиця також ознайомила присутніх із медійними формами лірики, зокрема, з віршем “Poemfield No2” (Stan VanDerBeek, Kenneth Knowlton, USA, 1066), cтвореним за допомогою нової тоді технології – комп’ютера IBM на основі перфокарт, щоб анімувати серії пікселів і бітів (це, в певному сенсі, створення першої ранньої комп'ютерної анімації у вигляді вірша) і розповіла про політичні мотиви в сучасній американській поезії.
Ханна Шох також ознайомила слухачів із поезією Клаудії Ренкін (Claudia Rankine) – американської поетеси, есеїстки, драматургині, редакторки кількох антологій та авторки п'яти томів поезії, двох п'єс та різноманітних есеїв, яка працює в різних жанрах. Раніше Ренкін викладала в Pomona College та була професоркою поезії в Єльському університеті. З 2021 року вона викладає креативне письмо в Нью-Йоркському університеті.
Експериментальний проект Ренкін «Не дозволяй мені бути самотнім» став переможцем стипендії Академії американських поетів (2004) і отримав визнання за унікальне поєднання поезії, есе, лірики та телевізійних образів. Поет Роберт Крілі писав про цю збірку так: «Клаудії Ренкін надзвичайно вдало вдається поєднувати засоби, щоб створити найбільш чітке і зворушливе свідчення про похмурі часи, в які ми живемо, з усіх, що я коли-небудь бачив. Це майстерна і унікальна робота у всіх сенсах».
Ренкін також працює над документальними мультимедійними роботами разом зі своїм чоловіком, фотографом і режисером Джоном Лукасом. Ці відеоесеї називаються «Ситуації».
Лекторка детально проаналізувала «Громадянина» (“Citizen. An American Lyric”) – вірш 2014 року та серію ліричних есеїв, що виходить за рамки традиційної ліричної поезії, поєднуючи кілька форм тексту та медіа у колективний портрет расових відносин у Сполучених Штатах. Книга увійшла до списку бестселерів New York Times у 2015 році у категорії документальної літератури та здобула кілька нагород, зокрема нагороду Національного кола книжкових критиків за поезію 2014 року, нагороду NAACP Image Award 2015 року за видатну літературну роботу в поезії та премію Forward Prize 2015 року за найкращу поетичну збірку. Ця книга поезій була відзначена як нехудожня література, оскільки вона присвячена повсякденним звичайним подіям, актуальним для сьогодення чорношкірих у США і висвітлює, що означає бути частиною колективу, який сповнений ворожнечі, заздрості, расизму, страху та тиску.
У своїх роздумах напередодні десятої річниці книжки, письменниця Ліза Тіслі написала: «І все ж таки «Громадянин: Американська лірика» продовжує залишатися глибоко, тривожно актуальною. Вона відображає нерівне визнання приналежності, яке отримують чорношкірі громадяни в білій Америці. Використовуючи другу особу, Ренкін вводить нас у відчуття невидимості та гіпервидимості, породжені цими ситуаціями».
Ханна Шох разом зі слухачами зробила художній аналіз кількох віршів Клаудії Ренкін.
Ханна Шох також ознайомила присутніх із творчістю поета Сола Вільямса (Saul Willaims) – американського репера, співака, автора пісень, музиканта, поета, письменника і актора, відомого своєю сумішшю поезії та альтернативного хіп-хопу, а також головними ролями у незалежному фільмі 1998 року «Слем»та мюзиклі «Holler If Ya Hear Me» 2013 року.
Як письменник Вільямс публікувався в The New York Times, Esquire, Bomb Magazine та African Voices, а також випустив чотири поетичні збірки. Як поет і музикант, Вільямс гастролював і читав лекції по всьому світу, виступаючи в багатьох університетах і коледжах. У своєму інтерв'ю Вільямс пояснив, чому він творить у багатьох жанрах: «Це не я врівноважую ці мистецтва, а всі різні мистецтва врівноважують мене. Існує певний тип емоцій, який легше передати через музику, ніж через поезію... деякі речі призначені для написання, деякі – для співу, деякі – для наспівування, деякі – для крику, і так влаштоване життя».
Науковиця проаналізувала кілька реп-пісень та поезій Сола Вільямса.
На завершення лекції Ханна Шох подякувала студентам та науковцям Полтавської політехніки за участь у серії гостьових лекцій.
На заході були присутні студенти перших – четвертих курсів спеціальностей 035 Філологія, 014 Середня освіта та 029 Інформаційна, бібліотечна та архівна справа Полтавської політехніки разом із кандидаткою філологічних наук, доценткою кафедри германської філології та перекладу Анною Павельєвою.
Науково – педагогічний колектив кафедри германської філології та перекладу Полтавської політехніки висловлює щиру вдячність Ханні Шох за організацію циклу гостьових лекцій та за три пізнавальних і цікавих лекції, прочитаних особисто науковицею.
Нещодавно студентки політехніки успішно пройшли мовний інтенсив у Карпатах, а студентки-філологи взяли участь у короткостроковій програмі мобільності у Вроцлаві.
Медіацентр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
