Успішно завершився перший етап міжнародного навчання для чотирьох здобувачок вищої освіти Навчально-наукового інституту архітектури, будівництва та землеустрою Полтавської політехніки. Студентки 3 курсу спеціальності 191 «Архітектура та містобудування» – Єва Дьомкіна, Марія Парасоцька, Руслана Кравченко та Поліна Хлистун – завершили перший семестр навчання за програмою кредитної академічної мобільності Erasmus+ в Академії технологій і бізнесу Зеландії (Zealand Academy of Technologies and Business, Данія).
Протягом осіннього семестру 2025/2026 н.р. (з 19.08.2025 по 31.01.2026) майбутні архітекторки опановували передові європейські методики проєктування та містобудування, здобувши цінний міжнародний досвід та продемонстрували високі результати, що дало їм можливість продовжити навчання за програмою кредитної академічної мобільності Erasmus+ у Данії і в другому семестрі. Наразі студентки вже розпочали заняття у весняному семестрі, який триватиме до 30 червня 2026 року, поглиблюючи свої професійні компетенції за спеціальністю 191 «Архітектура та містобудування» у міжнародному середовищі.
«Сама програма навчання в Академії Зеландії вразила мене своєю досконалою архітектурою: вона вибудувана надзвичайно чітко, послідовно та логічно. Найбільше захоплення викликало те, як гармонійно перепліталися між собою різні дисципліни, створюючи цілісну картину майбутньої професії. Наприклад, коли на парах із інсталяцій ми вивчали проєктування систем каналізації, викладачі з будівельних конструкцій паралельно пояснювали нам тонкощі закладання фундаментів. Такий синхронний підхід дозволяв бачити об’єкт у комплексі, розуміючи, як інженерні мережі та конструктивні елементи взаємодіють у реальних умовах. Це значно полегшувало сприйняття матеріалу, оскільки кожна нова тема ставала логічним продовженням попередньої, не залишаючи білих плям у розумінні процесу будівництва.
Уроки фізики стали для мене справжнім відкриттям, адже вони зовсім не нагадували сухе зазубрювання складних формул. Ми починали з найпростіших азів – вивчення видів впливів на конструкції та реакцій на них. Викладачі використовували максимально доступні приклади, як-от: принципи дії звичайних дитячих гойдалок, щоб пояснити фундаментальні закони механіки. Найяскравішим моментом стала практична командна робота, коли нам видали спеціальні набори з паличок з отворами, гачків і канцелярських гумок. Нашим завданням було сконструювати модель даху, яка під натягом цих самих гумок мала зберегти стійкість, не впасти й не лопнути. Такий інтерактивний формат допоміг не просто вивчити теорію, а й буквально «відчути» фізику на дотик, зрозумівши, як працює статика в реальних архітектурних формах.
Одночасно з цим заняття з менеджменту поступово занурювали нас у професійну реальність Данії. Нас крок за кроком вводили в курс того, які державні норми та стандарти діють у цій країні. Як виявилося, їх існує неймовірна кількість – справжній океан регламентів, у якому важливо не просто орієнтуватися, а знати, де швидко знайти конкретну відповідь. Це було справжнім спойлером для майбутньої професійної діяльності: архітектор у Данії – це не лише творець, а й експерт, який бездоганно володіє нормативною базою. Тепер, маючи цей досвід, я почуваюся значно впевненіше, адже розумію, як на практиці працюють європейські стандарти якості та безпеки», – ділиться Марія Парасоцька.
«Навчальний процес у Данії – це постійний рух, активність та щира залученість. Навіть традиційні лекції, які зазвичай можуть здаватися монотонними, тут сприймалися зовсім інакше завдяки нашим викладачам. Якоб, Андерс та Йоханна завжди були настільки енергійними, усміхненими та харизматичними, що просто не залишали нам шансу відволіктися. Вони використовували будь-які методи, щоб утримати нашу увагу, перетворюючи кожне заняття на живий діалог. Проте моїм найулюбленішим форматом стали інтерактивні пари, де теорія моментально перетворювалася на захопливу практику.
Особливо запам’ятався один із експериментів Андерса, коли ми досліджували проникність матеріалів. Ми власноруч наливали воду в демонстраційний контейнер, де одна половина була заповнена звичайною землею, а інша – імітацією спеціальної касети для відведення води (water cassette). Ми з азартом спостерігали, через які отвори на дні вода витече швидше, наочно розуміючи принципи сучасного дренажу. Такі заняття часто відбувалися в підвалі академії, куди Андерс водив нас, щоб показати кожен будівельний матеріал у реальних умовах. Там можна було до всього торкатись руками, вивчати фактуру та ставити будь-які, навіть найскладніші запитання. Це дало мені значно більше розуміння матеріалознавства, ніж просто перегляд слайдів.
Ще одним неймовірним інструментом навчання стали професійні «суди», які викладачі регулярно розігрували з нами. Спочатку це були індивідуальні дуелі: клас розбивався на пари «замовник – виконавець», і ми мали розв'язувати гострі конфліктні ситуації. Я добре пам'ятаю свій кейс, де я в ролі замовника мала протистояти будівельнику, який вимагав додаткові кошти на очищення ділянки від знайдених токсичних речовин. Згодом ці «суди» переросли в командні змагання, де одна група представляла інженерів та «комп’ютерних геніїв», а інша – будівельників-виконавців. Ми розбирали реальні помилки в проєктах: наприклад, коли інженери припустилися хиби в кресленнях, а будівельники її не помітили й втілили в життя. Саме в таких дискусіях ми вчилися брати на себе відповідальність та шукати винних не заради звинувачень, а заради пошуку істини.
Якоб також обожнював формат «судів», але він робив основний акцент на глибокому знанні стандартів. Він буквально «ганяв» нас по складних данських нормах, зокрема SBI255 (будівельні норми) та AB18 (правила складання контрактів). Його метод був бездоганним: він розповідав нам певну заплутану професійну історію, а ми навипередки шукали в документах, під яку саме норму підпадає ця ситуація і як її правильно врегулювати згідно із законом. Це був справжній змагальний драйв, який навчив нас орієнтуватися у величезних масивах інформації. Такий досвід не просто дав мені знання – він подарував мені впевненість у власних силах та розуміння того, як працює світ великої архітектури зсередини», – додає Поліна Хлистун.
«Програма нашого навчання в Данії була вибудувана за принципом стрімкого, але надзвичайно органічного занурення у професію: від найпростіших азів ми зовсім непомітно перейшли до складного проєктування загальних планів будинку. Це був справжній виклик моїй уважності та точності, адже креслення фундаментів чи систем каналізації потребували врахування найдрібніших нюансів – від діаметрів та нахилів труб до точного розрахунку кожного градуса в їхніх поворотах. Ми вчилися проєктувати не просто стіни, а життєздатні системи: плани відводу дощової води, конструювання тротуарів, розробку фасадів і ситуаційних планів. Кожна лінія на папері мала бути обґрунтованою, а кожен інженерний вузол – функціональним.
Особливою та яскравою сторінкою мого семестру стала участь у проєкті реновації старої будівлі, до якого ми долучилися під час невеликої перерви в основному навчанні. Працювати пліч-о-пліч із майбутніми архітекторами з Ірландії та Бельгії було неймовірно цікаво. Це був ковток свіжого повітря та обмін унікальним досвідом, після якого ми з новими силами повернулися до академічної роботи, що стрімко перейшла у фазу глибокої деталізації. Ми працювали над масштабним проєктом великої станції технічного обслуговування (СТО), де кожен учасник команди мав свій сектор відповідальності: хтось розробляв дах, хтось – ферми чи невеликі стіни, а на мою долю випала розробка несучих конструкцій.
Саме цей етап став для мене справжнім випробуванням на витривалість. Виявилося, що проєктування – це не лише про міцність, а й про логістику: мені потрібно було детально спланувати, якими саме фрагментами доставлятимуться несучі стіни висотою шість метрів, вибрати відповідний транспорт і прорахувати оптимальний маршрут. А коли додалися складні розрізи встановлення вікон та дверей, вузли з’єднання стін із фундаментом, фермами та дахом – кожен міліметр став на вагу золота. Це була кропітка інтелектуальна робота, що вимагала повної концентрації.
Наші вечори перетворилися на справжні робочі марафони. Ми з дівчатами займали будь-яку вільну аудиторію в університеті та сиділи над кресленнями до пізньої ночі, доки суворий, але усміхнений охоронець не випроводжав нас, нагадуючи, що час зачиняти будівлі. Коли фінальні штрихи були нарешті зроблені, нас охопило неймовірне, майже дитяче, відчуття щастя. Я не можу передати словами те полегшення та гордість за виконану роботу, коли ти розумієш, що завтра – фінальна точка. Це був важкий шлях, але він дав мені значно більше, ніж просто знання – він навчив мене працювати на межі можливостей і отримувати від цього справжній професійний драйв», – говорить Єва Дьомкіна.
«Мій осінній семестр у данському місті Нествед пролетів як одна мить, залишивши по собі солодкий присмак успіху та легку ностальгію за першими місяцями адаптації. Озираючись на свої попередні враження, я мимоволі всміхаюся: тоді мені здавалося, що я вже повністю вивчила це місто і знаю кожен його затишний куточок. Проте час показав, що Данія вміє приховувати свої скарби, і з кожним тижнем я відкривала для себе все більше дивовижних локацій, які варті були кожного кроку та кожної хвилини споглядання. Це місто стало для мене чимось значно більшим, ніж просто точкою на карті мобільності – воно стало місцем мого особистого зростання.
Відтоді, як я востаннє розповідала про своє навчання у жовтні, багато чого змінилося, а попереду на мене чекали випробування, про складність яких я тоді лише здогадувалася. Наближення екзаменаційного періоду принесло особливий вид напруги, адже данська система оцінювання суттєво відрізняється від нашої. Тут іспит лише один, але він комплексний. На ньому присутні одразу кілька викладачів, кожен із яких оцінює твої знання зі свого предмета крізь призму виконаної проєктної роботи. Це вимагало не лише глибокого розуміння теорії, а й вміння презентувати результати своєї праці на високому професійному рівні.
Особливим досвідом стала підготовка до захисту в інтернаціональній команді. Моя група складалася з чотирьох людей: двоє данців, студент із Нідерландів і я. Ми довго й сумлінно працювали над спільною презентацією, яка мала тривати рівно десять хвилин. У данській академії таймінг – це не просто побажання, а жорстка вимога, що безпосередньо впливає на фінальну оцінку. Це навчило нас ідеальної координації, лаконічності та вміння виокремлювати найголовніше у величезному обсязі інформації, яку ми зібрали за семестр.
Сам день іспиту перетворився на справжній емоційний вихор. Після командного виступу ми виходили з кабінету, і кожного з нас запрошували на індивідуальне опитування. Мабуть, ніщо так не об’єднує людей із різних країн, як спільна паніка перед дверима та дружній «напад» на того, хто щойно вийшов із кабінету, з відчайдушними спробами з’ясувати, якими ж були запитання. Коли останній учасник команди завершив свою відповідь, викладачі зробили невелику паузу, а потім запросили всіх нас разом, щоб оголосити результати. Це відчуття спільної перемоги було неймовірним: ми не просто склали іспит – ми зробили це як єдиний механізм.
Святкування успіху було по-студентськи щирим і теплим. Спершу ми всією групою вирушили до Макдональдса, а згодом, коли викладачі звільнилися від офіційних справ, запросили ї їх до піцерії поруч. Така відкритість і демократичність у спілкуванні з менторами залишили надзвичайно приємне враження. Зараз, коли перший етап мобільності позаду, мене огортає тепле відчуття глибокого задоволення. Я змогла довести самій собі, що всі зусилля не були марними. Попри іншу мову, незвичні методи викладання та виклики адаптації, я здобула безцінний професійний досвід, який колись здавався майже недосяжним. Я неймовірно вдячна Полтавській політехніці та Академії технологій і бізнесу Зеландії за цю можливість, і хоча семестр завершився, моя історія в Данії триває, адже попереду на мене чекає ще один насичений піврічний етап навчання!», – говорить Руслана Кравченко.
«Наша співпраця з Академії технологій і бізнесу Зеландії давно переросла межі офіційних протоколів, ставши історією справжньої професійної родини. Висловлюю глибоку вдячність Оле Коллінгу, Марі-Жозе Жіассон Єнсен, Андерсу Штудсгорду Вінсльову та Перу Мейєру за те, що в ці непрості часи вони створили для наших дівчат безпечний простір для розвитку. Ваша особиста залученість у долю кожної студентки, ваше терпіння та професійна щедрість є тим фундаментом, на якому тримається міжнародна академічна мобільність. Дякуємо за вашу невтомну енергію, за те, що ви відкриваєте перед нашими архітекторками горизонти, про які раніше можна було лише мріяти. Ви – справжні архітектори людських доль, і ваша праця є безцінним внеском у майбутнє відбудови України!» – наголошує координаторка міжнародної діяльності Полтавської політехніки, кандидат філологічних наук, доцент Анна Павельєва.
Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» вже 3 роки тісно співпрацює з Академією технологій і бізнесу Зеландії / ZEALAND Academy of Technologies and Business, яка щороку гостинно приймає студентів політехніки на навчання за програмами кредитної академічної мобільності. Так, восени 2023 року там навчались троє студенток політехніки – Ірина Гасан, Марія Дикань та Вікторія В’язовська (про їхній досвід мобільності можна прочитати тут і тут), восени 2024 року – четверо студентів ННІ архітектури, будівництва та землеустрою (про їхні враження від мобільності можна прочитати тут і тут). А про перші враження Марії, Єви, Руслани та Поліни від навчання в Данії можна дізнатися в цій статті.
Нагадаємо, викладачі Полтавської політехніки можуть брати участь у програмах академічної мобільності та стажуваннях, а студенти – навчатися за кордоном за грантовими програмами кредитної академічної мобільності Erasmus+ упродовж семестру або цілого навчального року у провідних університетах Австрії, Гренландії, Данії, Естонії, Іспанії, Литви, Латвії, Норвегії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччини, Фінляндії, Чехії.
За детальнішою інформацією щодо актуальних програм стажування, викладання та академічної мобільності за кордоном звертайтеся до відділу міжнародних зв’язків (каб. 213-Ц, interoffice@nupp.edu.ua).
