15 лютого українці відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Пам'ятну дату було встановлено 14 років тому, згідно з указом (№180/2004 від 11 лютого 2004 року) президента України Леоніда Кучми, і вона є щорічною. Її обрали не випадково. Саме цього дня відзначали річницю завершення виведення радянських військ із Афганістану.
Прийнято вважати Другу світову війну найкровопролитнішою у новітній історії світу. Але після закінчення Другої світової війни українські військові брали участь ще у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. За часів СРСР вони також виконували, так званий, "інтернаціональний" обов’язок у Чилі, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Ефіопії, на острові Куба та в багатьох інших "гарячих" точках.
Після здобуття Україною незалежності наші військові фахівці стали учасниками багатьох миротворчих місій. За даними Міністерства оборони України, з 1992 року в міжнародних миротворчих операціях взяли участь майже 40 тис. військовослужбовців.
Саме з нагоди 30-ї річниці виведення військ з Афганістану відбулися зустрічі студентів 1 та 2 курсів, а також вихованців військової кафедри Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка з учасником бойових дій в Афганістані, головним енергетиком ПолтНТУ, кавалером трьох орденів, полковником Вербицьким Олександром Павловичем.
Крім того, студенти старших курсів університету мали можливість взяти участь в урочистостях до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав у палаці «Листопад». Під час концерту зі сцени лунали слова вдячності учасникам тих далеких подій 30-річної давнини. Секретар Полтавської міської ради Олександр Шамота привітав присутніх та подякував ветеранам за їх честь і мужність:
– Ви завжди для всіх були і є прикладом мужності і відваги. Священною є пам'ять про ваш героїзм при виконанні інтернаціонального обов'язку, готовність платити найдорожчу ціну – своє життя. Сьогодні ми вшановуємо пам'ять загиблих, схиляємо голову перед їх подвигом, мужністю та витримкою.
Депутат Полтавської міської ради Андрій Матковський привітав воїнів-«афганців» та зазначив, що саме вони одними з перших стали на захист кордонів України під час вторгнення російських військ.
– Сьогодні ми зібралися тут, аби схилити голови перед тими, кому не судилось дожити до цих днів, – сказав Андрій Матковський. – Та вшанувати тих, хто й нині залишається зразком справжньої мужності, братерства та самовідданості для молодих поколінь. Пам’ять про події тих років, безповоротні втрати, «афганські поховання» в містах та селах, страшне горе матерів, дружин і дітей, назавжди залишаться в наших серцях.
Також днями студенти університету відвідали музей військових конфліктів ХХ століття. Його позаштатний гід та у минулому військовий радник в Афганістані Володимир Шкарін так розповів студентам ПолтНТУ про ту страшну, кровожерливу і затяжну війну:
– Радянсько-афганська війна тривала 3340 днів, набуваючи все більшого розмаху та жорстокіших форм, поширилась по всій країні й втягнула у свою орбіту значні сили. Збройна боротьба з боку радянських військ, що спочатку обмежувалася окремими ударами авіації та рейдовими діями для установлення контролю над важливими об'єктами країни, в подальшому вилилася у систему спеціальних наземних, повітрянодесантних операцій. З боку моджахедів спочатку велися партизанські дії, потім вони почали набирати все більш організованого і масштабного характеру. Незважаючи на абсолютну технічну перевагу радянського контингенту й урядових збройних сил Афганістану, війна перетворилася на затяжну. Моджахеди поступово встановили контроль над більшою частиною країни, за винятком Кабула, деяких великих міст і найбільш важливих комунікацій. Обидві сторони несли величезні втрати. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю. Що ж до Афганістану, то він залишився зруйнованим.
Ми вдячні колишнім воїнам – інтернаціоналістам за те, що вони бережуть пам'ять про події тих років, за те, що за 30 років не притупився біль втрат. Війна в Афганістані – це трагедія сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати… Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє.
