Полтавську політехніку було відібрано з-поміж сотні провідних університетів світу, які подали заявки на участь у проєкті «Bologna Hub Peer Support II» і університет став одним з 36 закладів вищої освіти, в яких, за підтримки експертів з ЄС, впроваджуватимуться ключові інструменти та положення Болонського процесу. Координаторкою та модераторкою проєкту стала кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри германської філології та перекладу Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Анна Павельєва.
У рамках проєкту профільні експерти фахово консультують університети-учасники з питань Болонського процесу. Команда проєкту «Bologna Hub Peer Support II (2022-2024)» складається з 26 європейських експертів з 18 країн Європейського простору вищої освіти (ЄПВО).
Початковий етап проєкту передбачає проведення практичних онлайн-тренінгів. Вони відбулись протягом 10 -11 липня 2023 року і в них взяли участь 47 завідувачів кафедр та гарантів освітніх програм Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».
Перший тренінг був присвячений розробці навчальних планів та освітніх програм, а також інноваційним підходам до навчання та викладання. Багатовимірна концепція тренінгу охоплювала такі питання, як проблеми викладання та розробку освітніх програм, проведення наукових досліджень, людські ресурси, студентоцентричний підхід до викладання, академічне середовище в умовах сучасних викликів, матеріальні ресурси.
Особлива увага приділялась забезпеченню якості освіти як інструменту інституційного розвитку, концепції якості освіти та інституційним політикам у їхньому взаємозв’язку із місією та стратегічним планом університету, студентським життям, працевлаштуванням та дослідженнями, соціальною відповідальністю університету та дотриманням стандартів ESG та EQAR.
Лекторками виступили докторка Ханне Смідт Сьодергорд (Dr. Hanne Smidt Södergård) – перша радниця Європейської асоціації університетів, директорка Sodergard Consulting, перша радниця Університету Вест, авторка досліджень тенденцій та спостережень за впровадженням Болонського процесу та ЄПВО; експертка з питань реформування вищої освіти. Має понад 30 років досвіду роботи в університетах на національному та європейському рівнях, проводить консультації з питань впровадження ЄПВО з акцентом на навчанні та викладанні, навчанні впродовж життя, розширенні участі, ЄРК та забезпеченні якості, інноваційних форматах навчання та викладання, зокрема по навчанню, інтегрованому в роботу (WIL) та професорка Ірма Грдзелідзе (Irma Grdzelidze) – доцентка факультету психології та педагогічних наук Тбіліського державного університету імені Іване Джавахішвілі, керівниця Служби забезпечення якості Тбіліського державного університету імені Іване Джавахішвілі (2018-2023), директорка департаменту стратегічного розвитку та міжнародної акредитації; членкиня комітету Євразійської асоціації дослідників вищої освіти, експертка з реформування вищої освіти Erasmus+, EACEA (2015-2021), експертка з акредитації та авторизації вищої та професійно-технічної освіти в Національному центрі підвищення якості освіти Грузії у 2014-2019 роках.
Науковиці детально розповіли про Стандарти та рекомендації щодо забезпечення якості освіти в Європейському просторі вищої освіти (ESG), ключовим завданням яких є сприяння спільному розумінню забезпечення якості навчання і викладання в транскордонному контексті. На їх думку, однією з причин зростання попиту на вимірювання інституційної ефективності та результативності є конкуренція за обмежені ресурси, а також зменшення державного фінансування. Навчальні заклади розробляють цілу низку методів вимірювання своєї ефективності, від показників виключення студентів і кількості випускників до оцінювання продуктивності викладачів, їхнього навантаження та рівня працевлаштування випускників.
Мова йшла також про формулювання результатів навчання, які показують, на якому рівні надається освіта у певному вузі, і слугують орієнтиром для планування курсів і програм.
Учасники тренінгу також отримали рекомендації стосовно розробки навчальних планів та освітніх програм, які мають бути орієнтованими на студентоцентричні результати навчання, а також поглиблене знання певної теми, більшу відповідальність та самостійність здобувачів вищої освіти.
Тренерки ознайомили учасників із методикою WIL (Work Integrated Learning) навчанням, інтегрованим в роботу – педагогічною методикою, за допомогою якої студенти навчаються на основі інтеграції досвіду в освітньому та робочому середовищі. Основою цієї методики є комбінація освітнього компоненту з дослідницьким, а також співпрацею і співтворчістю (методика кооперативної освіти – COOP).
WIL-методика включає також визначення спільних цілей, практику та стажування, сендвіч-курси, проєктну та дисертаційну роботу на основі викликів, визначених зовнішніми партнерами, польові дослідження, тематичні дослідження, гостьові лекції та складання портфоліо, заходи, що підтримують аналітичні навички та навички академічного письма, мобільність персоналу між університетом та стратегічними партнерами, запрошені професори, кейс-методики.
Наприкінці науково-освітнього івенту тренерки розповіли яким чином можна пройти сертифікацію WIL та підвищити якість освітніх програм.
Другий тренінг був присвячений інтернаціоналізації та академічній мобільності.
Університети по всій Європі (і не тільки) мають різні підходи і перебувають на різних етапах інтернаціоналізації через різні інституційні, регіональні та національні контексти.
Інтернаціоналізація як комплексний і цілеспрямований підхід вже успішно застосовується в дослідженнях, тоді як інтернаціоналізоване навчання і викладання часто зводиться до мобільності та мовних питань. Інтернаціоналізацію визначають як підхід, спрямований на формування у викладачів і студентів мислення, навичок і компетенцій, орієнтованих на вирішення глобальних проблем і пошук шляхів їх розв'язання, включно із такими заходами для розвитку такого мислення за допомогою змісту курсів і методів викладання.
Багато університетів мають ініціативи та програми, розроблені для просування та сприяння інтернаціоналізації навчання. Вони часто ініціюються і реалізуються на рівні факультету, кафедри або навіть на індивідуальному рівні. Проте в багатьох випадках бракує узгоджених зусиль, щоб об'єднати всі існуючі заходи.
Оскільки міжнародна діяльність часто орієнтована або на вітчизняних, або на іноземних студентів, ці дві групи студентів залишаються роз'єднаними, хоча обидві могли б отримати користь від спільного навчального досвіду, наприклад, завдяки заняттям з міжкультурної комунікації або навчальній програмі, розробленій для того, щоб забезпечити всіх студентів наскрізними, глобальними навичками. Крім того, студенти не завжди знають про повний спектр інтернаціоналізаційних заходів свого університету, про що свідчать результати опитування студентських фокус-груп.
Якщо інтернаціоналізація не є комплексним підходом до надання освіти, що охоплює всі аспекти університетського життя, і не є менталітетом, що пронизує культуру навчання і викладання в закладі, вона ризикує залишитися нішевим проєктом, залежним від зусиль кількох осіб. Водночас зусилля окремих викладачів, спрямовані на те, щоб запропонувати студентам міжнародний досвід навчання (наприклад, через вибір тем чи методів викладання або через контакти з міжнародними колегами під час курсу), або на підвищення власної компетентності, не завжди отримують визнання чи підтримку з боку їхніх керівників.
Описані вище проблеми призводять до того, що студенти не завжди здатні обробити, осмислити і осягнути значення свого міжнародного досвіду навчання, незалежно від того, чи був він отриманий за кордоном або в рідному університеті. Однак чітке формулювання глобального мислення і навичок як результатів навчання сприятиме підвищенню актуальності інтернаціоналізованого навчання і викладання для зацікавлених сторін (наприклад, роботодавців), соціальних партнерів, родин студентів, місцевої та міжнародної спільноти. Ретельно розроблені, всебічно проінформовані та впроваджені заходи з інтернаціоналізації мають потенціал для трансформації університетської освіти та її результатів.
У втіленні стратегії інтернаціоналізації важливо підкреслити потенціал для створення ініціатив на різних рівнях, скоординованих і пов'язаних між собою. Жоден окремий ізольований захід не є достатнім для того, щоб забезпечити реалізацію університетського бачення інтернаціоналізованої освіти таким чином, щоб це дало значущі результати для закладів, їхніх співробітників і студентів, а також зовнішніх стейкхолдерів.
Необхідно розглянути інструменти вимірювання інтернаціоналізації, а показники, що вимірюють інтернаціоналізацію як частину процесів інституційного забезпечення якості, мають бути більш системними та систематичними за своєю природою.
Для створення успішного, сталого, змістовного та інклюзивного підходу до інтернаціоналізації концепція інституційної екосистеми може допомогти у розробці системного та систематичного підходу в кожній установі. В ідеалі така екосистема повинна створюватися за активної участі персоналу та студентів, і в цьому процесі необхідно враховувати індивідуальні потреби студентів і викладачів та підтримувати їх, пропонуючи можливості для навчання та підвищення кваліфікації, що відображає наскрізну природу інтернаціоналізованої освіти.
Успішна інтернаціоналізація вимагає повнофункціональних і всеосяжних структур підтримки не лише на інституційному, а й на національному рівні. Національний контекст, який дозволяє кожному члену екосистеми інтернаціоналізації виконувати свою роль, також є необхідним.
Окремо розглядалось визнання результатів навчання, отриманих студентами в рамках кредитної академічної мобільності. Тут важливо враховувати рівень освіти (бакалавр, магістр, аспірант), навантаження студента, якість освіти, профільність обраних предметів, результати навчання (level, workload, quality, profile, learning outcomes).
Тренерки наголосили на важливості підтримки закладів вищої освіти ЄС у їхній співпраці з українськими колегами під час війни в Україні, адже саме така підтримка сприятиме реформуванню та відновленню системи вищої освіти шляхом співпраці з вищими навчальними закладами в Європі, зокрема, щодо якості та актуальності викладання та навчання, доступних для широкого кола студентів; інноваційних педагогічних підходів; студентоцентричних, проблемно-орієнтованих та міждисциплінарних підходів; цифрових та зелених навичок; практик навчання впродовж життя; системи кваліфікацій; ефективних управлінських практик; захисту академічних цінностей; співпраці з інноваційною екосистемою; розробки та реалізації спільних освітніх заходів та програм. Експертки підкреслили, що інтернаціоналізація стала основним пунктом уваги та орієнтиром у секторі вищої освіти сьогодення; а зростання інтернаціоналізації спостерігається на всіх рівнях. Втім, посилення інституційних стратегій сповільнюється проблемами з фінансуванням, конкурентним тиском глобалізації, рейтингами тощо.
Багато уваги приділили і різновидам академічної мобільності: студентській короткостроковій та ступеневій мобільності, студентській кредитній мобільності, мобільності персоналу, програмам мобільності, інтернаціоналізаціям навчальних програм та кампусів, набуттю міжкультурних компетенцій та визнанню результатів навчання, цілеспрямованій інтеграції міжнародних та міжкультурних аспектів у формальну та неформальну навчальну програму для всіх студентів у національному навчальному середовищі, систематичну інтеграцію елементів міждисциплінарної освіти в обов'язкові навчальні програми; неформальних позакласним заходам, можливостям міжнародної віртуальної мобільності, цілеспрямованій роботі з іноземними студентами, залучення усіх співробітників закладів вищої освіти(включаючи працівників міжнародного відділу, викладачів, адміністративний персонал та керівництво університету).
Європейські експерти основні рекомендації щодо покращення рівня інтернаціоналізації в Україні:
- на національному рівні – включити показники інтернаціоналізації в інституційні угоди про результати діяльності та фінансування;
- на інституційному рівні – підтримувати розвиток викладачів, а також навчання адміністративного персоналу для розуміння та впровадження практики інтернаціоналізації, включення інноваційних методів викладання, модернізація процесу та критеріїв оцінювання;
- на рівні факультету/кафедри/дисципліни – переробити існуючі навчальні плани та освітні програми для включення елементів міждисциплінарного підходу в результати навчання та педагогіку викладання, а також впровадити інструменти вимірювання для оцінювання міжнародних/міжкультурних компетентностей, отриманих в рамках основних навчальних програм;
- на рівні викладачів – розробити міжкультурні методи викладання та оцінювання міжнародних/міжкультурних компетентностей;
- на адміністративному рівні – розвивати міжкультурні та мовні навички для полегшення роботи з іноземними студентами та співробітниками та їх підтримки;
- на рівні студентів – за підтримки викладачів вбудовувати міжкультурні аспекти в індивідуальні навчальні плани.
Після тренінгів учасники проєкту виконували домашнє завдання – пройшли опитування і на його основі розробили план покращення показників інтернаціоналізації кафедри/факультету/університету.
Друга етап проєкту почнеться в осінньому семестрі 2023/2024 навчального року, а третій – навесні 2024 року.
Проєкт «Bologna Hub Peer Support II (2022-2024)» реалізується Федеральним міністерством освіти та наукових досліджень Німеччини, Німецькою службою академічних обмінів DAAD, Європейським союзом студентів (ESU), Асоціацією університетів Європи (EUA), Міністерством освіти та релігійних справ Грецької Республіки, Конференцією ректорів іспанських університетів, Міністерством освіти і молоді Албанії, Німецькою акредитаційною радою (Akkreditierungsrat). Проєкт фінансується програмою Erasmus+ та Федеральним міністерством освіти та наукових досліджень Німеччини.
Раніше Полтавська політехніка увійшла до Асоціації європейських університетів (EUA), проректор з наукової та міжнародної роботи представила політехніку на Генеральній асамблеї Асоціації європейських університетів (EUA), інноваційну та науково-освітню діяльність Полтавської політехніки презентовано на конференції-виставці EAIE-2022 у Барселоні.
Медіацентр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
