01 вересня 2026 року у Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» розпочалася практична програма четвертої міжнародної зустрічі (ATP 4) у межах престижного міжнародного проєкту Erasmus+ KA220-ADU “TRUST” (“Trauma of refugees in Europe: An approach through art therapy as a solidarity program for Ukraine war victims”, грантова угода № 2024-1-BE01-KA220-ADU-000257527). Головна мета цієї ініціативи, що співфінансується Європейським Союзом, – розробка та впровадження ефективних, культурно адаптованих методів арт-терапії для підтримки та психоемоційної реабілітації людей, які постраждали від наслідків війни.
Назва проєкту “TRUST” розшифровується наступним чином:
T – Trauma (Травма)
R – Refugees (Біженці)
U – Ukraine (Україна)
S – Solidarity (Солідарність)
T – Therapy (Терапія)
Проєкт очолюється Центром нейропсихіатрії Сен-Мартен (Centre Neuro Psychiatrique St-Martin) (Бельгія), у партнерстві з Полтавською політехнікою (Україна), Greek Carers Network EPIONI (Греція), Fondazione Don Luigi Di Liegro (Італія), LEKAMA DEVELOPPEMENT (Люксембург), EuroPlural Project (Португалія).
Для участі в заходах до Полтави прибула міжнародна представницька делегація. Повний склад учасників зустрічі об’єднав фахівців із трьох партнерських організацій:
- CNP Saint Martin (Бельгія): головний координатор проєкту — Клаудіо Маркес (Claudio Marques), провідний психолог та спеціаліст європейських проєктів — Джослан Делуає (Jocelyn Deloyer), а також Ганна Самойленко (Hanna Samoilenko) та Олена Тіпцова (Olena Tiptsova).
- EuroPlural Project (Португалія): фахівець із хореографії та танцювальної терапії Рубієлсон Медейрос (Rubielson Medeiros), доктор наук і психіатр Джоао Алвес Нето (João Alves Neto), а також Галина Ілюк (Galyna Ilyuk) і Франсіско Діас Олівейра (Francisco Dias Oliveira).
- Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» (Україна): координаторка міжнародної діяльності університету Анна Павельєва (Anna Pavelieva), доцентка кафедри психології та педагогіки Марина Тесленко (Maryna Teslenko), професорка кафедри психології та педагогіки Ольга Лосієвська (Olga Losiyevska) та практичний психолог університету Олена Кривенко (Olena Kryvenko).
Перший день практичної терапії був спрямований на створення безпечного терапевтичного простору. Зустріч розпочалася в укритті корпусу А (ауд.1), що є критично важливим для забезпечення безпечної атмосфери в умовах сьогодення. Кандидат педагогічних наук, доцент, доцентка кафедри психології та педагогіки Марина Тесленко провела інструктаж із безпеки, а потім запропонувала присутнім м'яку інтерактивну вправу «Мій настрій сьогодні», яка дозволила учасникам висловити свій емоційний стан за допомогою метафор і налаштувала команду на відкритий діалог.
Далі розпочався майстер-клас «Розпис глиняного журавлика», який провела талановита студентка спеціальності «Образотворче мистецтво» Вікторія Пономаренко. Кожен учасник отримав заготовку керамічного журавлика. У контексті травматерапії журавель є глибоким символом миру, надії, відродження та безпечного повернення додому. Процес взаємодії з глиною та фарбами сприяв розвитку дрібної моторики, невербальному вираженню прихованих емоцій та емоційному розвантаженню. Під час розпису представники бельгійської делегації (Клаудіо Маркес, Жослен Делоєр, Ганна Самойленко, Олена Тіпцова) та португальські колеги (Рубієлсон Медейрос, Жуан Алвес Нето, Галина Ілюк, Франсіско Діас Олівейра) разом із українськими фахівцями створювали спільні художні сюжети, що символізували міжнародну підтримку.
Наступним кроком став майстер-клас «Виготовлення свічки з вощини», який координували завідувачка кафедри психології та педагогіки Леся Клеваки та доцентка цієї ж кафедри Вікторія Шевчук. Він був спрямований на емоційне відновлення, усвідомлення власних ресурсів, розвиток навичок самопідтримки та формування позитивного емоційного стану учасників. У процесі заняття через символіку світла і свічки учасники осмислили власні джерела сили, підтримки, тепла та надії. Поєднання елементів сенсорного заземлення, рефлексії, бесіди та творчої діяльності сприяло переключенню уваги на теперішній момент, зниженню емоційного напруження та відновленню внутрішньої рівноваги. Центральною арт-терапевтичною технікою було виготовлення власної свічки з натуральної вощини. Творчий процес супроводжувався роздумами про особисті ресурси, людей і цінності, які підтримують у складних ситуаціях, а також про те, що допомагає зберігати «внутрішнє світло». Створена власноруч свічка набуває символічного значення як матеріалізований образ особистого ресурсу, стійкості, надії та турботи про себе. Важливою складовою заняття була рефлексія, під час якої учасники мали можливість усвідомити власний емоційний стан, визначити ресурс, який вони хочуть зберегти або відновити, та поділитися особистими асоціаціями зі створеним виробом. Притча про свічку підсилила основну ідею заняття: навіть маленьке світло має значення, а підтримка, доброта й турбота можуть передаватися від людини до людини. Водночас звернення по допомогу та прийняття підтримки з боку інших є природною частиною збереження власного ресурсу.
Таким чином, майстер-клас «Виготовлення свічки з вощини» сприяв створенню безпечного простору для творчого самовираження, емоційного розвантаження, усвідомлення власних ресурсів і потреб, розвитку самопідтримки та взаємної підтримки, допомагаючи учасникам віднайти й зберегти власне джерело внутрішнього світла. Кожен створив власну унікальну свічку, яка згодом стане частиною фінального арт-перформансу.
Важливу роль у забезпеченні порозуміння та подоланні мовних бар'єрів під час обох практичних занять відіграла асистентка кафедри германської філології та перекладу Полтавської політехніки Аня Рева. Завдяки її фаховому послідовному перекладу майстер-класів із розпису глиняного журавлика та виготовлення свічки з вощини іноземні гості змогли повноцінно зануритися у творчу атмосферу, безперешкодно спілкуватися з майстринями та детально осягнути психотерапевтичну суть кожної методики.
Одразу після обіду програма продовжилася у затишному просторі полтавської книгарні «Є». Тут відбувся практичний воркшоп із наративної терапії та сторітелінгу від відомої полтавської письменниці Тетяни Рубан, де учасники обговорили її найновіший роман «Тимчасово переселені» (видавництво «Vivat»), який став важливою віхою в українській young-adult літературі.
Творчий шлях письменниці тісно пов'язаний із глибоким розумінням підліткової психології. За фахом учителька історії та права, вона протягом років детально вивчала внутрішній світ юнацтва, що дозволило їй створювати книги, які говорять із підлітками без дидактизму та фальші. Її попередні книжки, такі як «Нічийні» про болючий досвід сирітства та інтернату, «#Фізик» про труднощі шкільної соціалізації та булінг, а також роман «На північ від кордону», переможець конкурсу «Молода Коронація слова», завоювали довіру тисяч читачів завдяки терапевтичній відвертості. Письменниця переконана, що літературний текст є унікальним містком, через який автор може підійти до підлітка значно ближче, ніж друзі чи навіть заклопотані дорослі, допомагаючи подолати внутрішню самотність і відчуження.
Нова книга письменниці «Тимчасово переселені» – це не просто художній твір, а справжній соціально-психологічний путівник для покоління, чиє дорослішання припало на воєнний час. Роман змальовує історію підлітків Валі, Давида та Влада, які вимушено опиняються в еміграції в Італії. Письменниця майстерно й екологічно відтворює весь спектр складних психологічних станів підлітка під час війни, показуючи дезорієнтацію та глибоку тугу за рідним домом, звичними вулицями й друзями. Вона торкається проблеми вибудовування та захисту власних кордонів у чужому мовному й соціальному середовищі, де молоді люди часто ризикують довіритися не тим особам або стати жертвами прихованого булінгу. Також у романі тонко розкриваються труднощі спілкування з близькими, які залишилися в Україні на відстані тисяч кілометрів, та складне почуття провини вцілілого. Для підлітків читання цих книг має сильний терапевтичний ефект, адже, впізнаючи власні страхи в переживаннях героїв, вони усвідомлюють, що не є самотніми у своєму горі, а їхня тривога чи розгубленість є цілком природними реакціями.
Важливим етапом у творчому становленні Тетяни Рубан стало професійне поглиблення її знань у психології. Навчаючись на другому (магістерському) рівні вищої освіти за спеціальністю «Психологія» у Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», письменниця отримала можливість поєднати багаторічний педагогічний досвід і тонке інтуїтивне відчуття внутрішнього світу підлітків із ґрунтовними психологічними знаннями. Уже роман «Заграва Півночі» створювався з опорою на знання, набуті під час навчання, про закономірності психічного розвитку, переживання кризових і травматичних подій, механізми психологічного захисту, адаптації та подолання складних життєвих ситуацій. Це надало художньому тексту особливої психологічної глибини: внутрішні конфлікти героїв, їхні страхи, сумніви, пошук опори та шлях до відновлення постають не лише художньо переконливими, а й психологічно достовірними.
Під час практичної частини воркшопу Тетяна Рубан запропонувала учасникам виконати творчі вправи зі створення особистих наративів стійкості. Представники португальської та бельгійської делегацій активно долучилися до моделювання технік сторітелінгу, відзначивши, що метафоричні сюжети в її книгах є чудовим універсальним інструментом для групової роботи з підлітками-біженцями в Європі.
Після завершення воркшопу делегація розпочала захопливу пішохідну екскурсію середмістям Полтави під керівництвом кандидата наук із соціальних комунікацій, доцента Гліба Кудряшова.
Вийшовши з книгарні «Є» на вулиці 1100-річчя Полтави, гості відразу потрапили на головну пішохідну артерію міста – історичну вулицю Соборності. Прогулюючись викладеною бруківкою повз вишукані старовинні особняки, делегація помилувалася величною будівлею Полтавського академічного обласного театру імені Миколи Гоголя.
Далі маршрут проліг до площі Конституції, де перед гостями постала справжня перлина українського модерну – будівля Краєзнавчого музею імені Василя Кричевського з її дивовижними майоліковими кахлями та гербами на фасаді. Поруч, у затінку Петровського парку, учасники оглянули унікальний конструктивістський пам’ятник Тарасові Шевченку роботи Івана Кавалерідзе. Дорогою до історичного дитинця екскурсанти також побачили Спаську церкву – одну з найдавніших дерев'яних пам'яток міста початку XVIII століття, збережену всередині кам'яного футляра.
Фінальною точкою подорожі став історичний центр Полтави – Іванова гора на Соборному майдані. Тут делегація оглянула відбудований Свято-Успенський кафедральний собор із його стрункою дзвіницею (на яку навіть змогли піднятися!), сфотографувалася біля колоритного пам'ятника Полтавській галушці та знаменитої Білої альтанки, звідки відкривається неймовірний панорамний краєвид на долину річки Ворскли.
Кінцевим пунктом прогулянки стала Меморіальна садиба-музей Івана Котляревського. Огляд автентичної полтавської хати XVIII століття, оточеної мальовничим садом, дозволив гостям глибше зрозуміти витоки української культури та відчути атмосферу «історичного заземлення», що саме по собі має потужний стабілізувальний ефект.
Мальовничий простір садиби став майданчиком для ще однієї важливої й відповідальної роботи. Саме тут, на тлі автентичних краєвидів і меморіального будинку, знімальна група фіксувала відеоінтерв'ю з учасниками проєкту. Своїми враженнями, емоціями та професійними міркуваннями перед камерою поділилися деякі іноземні партнери й українські координатори. Ці інтерв'ю стануть важливою основою документального фільму з чотирьох серій, що створюється у межах проєкту для фіксації та поширення унікального міжнародного досвіду арт-терапевтичної допомоги.
Логічним завершенням насиченого подіями дня стала спільна вечеря, під час якої учасники змогли скуштувати традиційні українські страви. Затишна, неформальна атмосфера вечора сприяла переходу до глибокої й м’якої терапевтичної роботи.
Протягом вечері практичний психолог Полтавської політехніки Олена Кривенко запропонувала присутнім звернутися до проективної практики з використанням ресурсних метафоричних асоціативних карт (МАК) «Тіло знає». Ця робота стала важливим соматичним доповненням до інтелектуальних занять протягом дня. Кожен учасник мав можливість наосліп витягти карту-метафору, що символізує певний тілесний стан, симптом або приховану потребу організму.
Під час зустрічі учасники витягали картки й замислювалися над тим, що саме для них є значущим у цей момент. Кожна карта ставала запрошенням до внутрішнього діалогу. Зараз мені важливо: «бути в моменті» ‒ присутні відзначали, як важливо зупинитися й відчути себе тут і зараз, звернути увагу на дихання, тіло, навколишні звуки; «відчути свій ритм» ‒ спонукало замислитися, який темп життя зараз для них природний, чи відповідає він їхнім ресурсам, і чи варто його змінити; «дозволити собі паузу» ‒ принесло усвідомлення, що відпочинок ‒ це не слабкість, а спосіб відновлення сил; «побачити реальність» ‒ наштовхувало на думки про важливість чесного погляду на ситуацію, прийняття фактів без ілюзій; «сказати “ні”» ‒ підкреслювало значення особистих меж, які захищають від перевантаження й допомагають зберігати внутрішню свободу; «зупинитися» ‒ давало можливість переосмислити напрямок руху, користь паузи та знову відчути себе.
Таким чином, витягування карток стало не просто грою, а процесом глибокої рефлексії: кожен учасник мав змогу відчути власні потреби, назвати їх словами й побачити, що саме зараз допомагає йому залишатися у ресурсі.
«Цей перший практичний день довів, що мова мистецтва, співпереживання та солідарності не потребує перекладів. Ми безмежно вдячні нашим іноземним колегам, які подолали довгий шлях, щоб бути поруч із нами у цей складний час. Щиро дякуємо бельгійській делегації у складі Клаудіо Маркеса, Джослана Делуає, Ганни Самойленко та Олени Тіпцової, а також португальським партнерам – Рубієлсону Медейросу, Джоао Алвесу Нето, Галині Ілюк та Франсіско Діасу Олівейрі. Ваша присутність на українській землі – це глибокий гуманістичний жест підтримки, який повертає відчуття безпеки та надії.
Особливе тепло й душевність цьому дню подарувала надзвичайно злагоджена праця моїх українських колег, котрі доклали максимум зусиль, щоб створити безпечний, затишний і терапевтичний простір. Я щиро дякую за підтримку, професіоналізм та величезну роботу Марині Тесленко, Лесі Клеваці, Вікторії Шевчук, Глібу Кудряшову, Олені Кривенко, Анастасії Ведюк, Ользі Лосієвській, Ярославу Передерію, асистентці кафедри германської філології та перекладу Ані Реві за якісний лінгвістичний супровід практичної частини, нашим талановитим студенткам Вікторії Візгірд і Вікторії Пономаренко, а також усій команді відділу міжнародних зв'язків в особі Олександра Хадарцева, Дар’ї Катренко та Юлії Ніколенко. Завдяки вашій чуйності кожен учасник відчув себе частиною однієї великої родини.
Висловлюю глибоку повагу та вдячність президенту університету, професору Володимиру Олександровичу Онищенку за багаторічний розвиток міжнародного вектора нашого закладу, непохитну віру у важливість психосоціальних ініціатив та всебічне сприяння нашому проєкту на кожному його етапі. Щиро дякую ректорці університету, доцентці Олені Миколаївні Філонич за особисту підтримку нашої команди, створення безпечних, комфортних і затишних умов для роботи міжнародного консорціуму, а також за сприяння системній інтеграції новітніх арт-терапевтичних практик в освітній процес та практичну діяльність вишу.
Дякую всім колегам, психологам та студентам Полтавської політехніки, які долучилися до організації та наповнили цей день особливим теплом. Разом ми створили простір довіри, безпеки та зцілення, що обов'язково принесе користь багатьом людям», – зазначила координаторка міжнародної діяльності Полтавської політехніки Анна Павельєва.
Цей перший день зустрічі ATP 4 у Полтаві став гармонійним сплетінням різних терапевтичних модальностей. Почавши ранок із тактильного контакту з глиною та воском, занурившись у наративні практики Тетяни Рубан, віддавши шану класичній спадщині у Садибі Котляревського та завершивши день тонкою тілесною рефлексією, учасники створили надійний фундамент взаємної довіри. Перший крок на шляху до спільного розуміння травми та зцілення було зроблено з особливою теплотою, відкритістю й повагою до досвіду кожного.
