30 квітня студенти-учасники наукового гуртка «Філологія» разом із керівником гуртка, кандидаткою філологічних наук, доценткою кафедри германської філології та перекладу Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Анною Павельєвою провели засідання, на якому розглянули творчість Миколи Гоголя. Предметом дослідження став образ церкви у творчосі письменника в циклах «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород».
Микола Гоголь вважається найбільш «церковним» письменником російської літератури, найбільш близький до Церкви не лише своїми ідеями та світосприйняттям, але й літературною діяльністю, про що свідчать його твори, зошити з виписками із релігійної літератури та його робота «Размышления о Божественной Литургии», заради написання якої письменник спеціально вивчав грецьку мову.
У картині світу гоголівських зірок два світи – людський і демонічний – не просто «мирно співіснують», вони перехрещуються і накладають відбиток один на одного, а рушійною силою конфліктів у всіх повістях є відсутність кордону, який допоміг би уникнути плутанини між світами.
Саме образ церкви забезпечує цілісність «старосвітського» простору в гоголівській повісті «Старосвітські поміщики» на духовному рівні. У тому, що Пульхерія Іванівна просила поховати її біля церкви, а Опанас Іванович виявив бажання бути похованим поруч з дружиною є особливий символізм. Адже Пульхерія Іванівна і Афанасій Іванович, будучи похованими біля святого місця, залишаться разом не тільки «на цьому світі», але і «на тому», таким чином, православна церква стає в даному творі таким духовним простором, який і після смерті об’єднує героїв».
Церква об'єднувала різношерсте товариство в повісті «Тарас Бульба»: «вся Січ молилася в одній церкві й ладна була її захищати до останньої краплі крові». На Січ приймали всіх, хто «в Христа вірує», бо віра була основним критерієм надійності і оплотом січового братства. Заради захисту християнської віри і «церков наших» козаки жили, за віру, за церкву вони воювали і вмирали. В мінливий час міжусобиць і воєн віра і церква були єдиними стабільними, правильними і праведними орієнтирами.
Однак найбільш незвичайним, суперечливим, фантастичним і жахливим є образ церкви в повісті «Вій» – такого зображення храму до Гоголя російська література не знала, а прикладів такої церкви, як в першій редакції гоголівської повісті, в стінах якої зображено значно більше різноманітних, немислимих, шокуючих (навіть для сучасного читача) монстрів, годі й шукати і в зарубіжній літературі не тільки догоголівського періоду, але і аж до XX століття.
Образ церкви – ключовий образ повісті «Вій», адже саме тут зійдуться разом основні персонажі, саме тут настане сюжетна розв'язка, а більшість символічних образів повісті так чи інакше пов'язані з образом сільської церкви, в якій розгортаються кульмінаційні сюжетні події і яка, безумовно, є смисловим і композиційним центром твору. Проте це незвичайна церква. Автор згадує про те, що за старої церковною огорожею «... не було ні деревця і відкривалося саме порожнє поле ...», біля покинутого храму нічого не росло, створюється враження, ніби природа обійшла це місце стороною. Ця церква не просто віддалена від участі в суспільному житті, вона мовби й нежитлова. Структура цього простору дуалістична структуру цього простору – світло і темрява. З одного боку, вдень –це сакральний простір, храм, нехай і занедбаний. Гоголь особливо підкреслює, що його старі дерев'яні склепіння свідчили про те, «як мало дбав володар маєтку про Бога і про душу свою». З іншого боку, вночі церква стає фантастичним простором, в який безперешкодно потрапляють демони і в якому відбувається акт помсти.
Бібліографи Миколи Васильовича Гоголя підкреслюють, що влітку 1845 року генія літератури підкосила важка душевна криза, після якої він навертається до Господа. Він пише заповіт і спалює рукопис першого варіанту «Мертвих душ». Як вдячність за подолання хвороби, Гоголь вирішує піти в монастир і стати монахом, але цього не відбулося. Зате він приймає рішення служити Богові на терені літератури. Образ церкви лейтмотивом пронизує майже всі повісті циклів Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород».
Раніше учасники наукового гуртка присвятили засідання феномену «озерної школи» в англійській поезії XVIII – XIX століть, дослідили сатиричну повість Михайла Булгакова «Собаче серце» та дослідили маловідомі сторінки творчості знаменитого французького класициста.
Медіа-центр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
