З нагоди 415-річниці від Дня народження французького драматурга П’єра Корнеля учасники студентського наукового гуртка «Філологія» під керівництвом кандидатки філологічних наук, доцентки кафедри германської філології та перекладу Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Анни Павельєвої презентували власні літературознавчі дослідження маловідомих біографічних сторінок та творчої спадщини відомого драматурга, «батька французької трагедії» та одного з творців класицизму у французькій літературі.
«Творчість П’єра Корнеля відбивала суспільну боротьбу в період становлення абсолютизму. Він створив монументальну трагедію, у якій політичні ідеї абсолютистської держави – єдність нації, наступ на феодальну анархію, зміцнення влади монарха, пріоритет громадянського обов'язку й обов'язків перед приватними інтересами й особистими пристрастями – вперше втілилися в героїчних ідеалізованих образах, здебільшого запозичених із політичної історії Риму.
Значення Корнеля для французького театру полягає насамперед у створенні національної трагедії, адже до нього театр був сліпим наслідуванням латинської драми Сенеки, і навіть такі талановиті його попередники, як Гарді, Гарньє, Ротру й інші не зуміли позбутися рамок умовності, що перетворювала трагедію на мертву, суху декламацію. Корнель першим «оживив» французьку драму, прищепивши їй іспанський елемент руху і сили пристрасті; з іншого боку, він відновив традиції класичної драми в зображенні пристрастей, глибоко людяних за своєю природою, які своєю силою стоять вище за повсякденне життя», – прокоментувала керівник гуртка, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри германської філології та перекладу Анна Павельєва.
Учасники гуртка підготували цікаві наукові доповіді, присвячені творчому шляху драматурга, зокрема, його основним п’єсам та трагедіям, проаналізували особливості жанрової природи, системи персонажів, наскрізні мотиви, ключові ідеї всієї його творчості – внутрішньої боротьбі героїв корнелівських творів між власними бажаннями та почуттями честі та обов’язку.
За словами постійної учасниці наукового гуртка «Філологія», студентки четвертого курсу гуманітарного факультету Полтавської політехніки Ірини Лобко, творчість французького драматурга П’єра Корнеля привертає увагу зображенням ідеальної картини розвитку людства.
«Деякі критики, порівнюючи творчість Корнеля з творчістю його спадкоємця Жана Расіна, зазначають, що «Корнель малює людей такими, якими б вони повинні були бути, а Расін – такими, які вони є насправді». Корнель зображає ідеальне людство, героїв із непохитною волею у виконанні найсуворішого обов'язку, і якщо це й додає певну сухість його трагедіям, то її компенсовує життєвість трагічних конфліктів, зображуваних автором. Корнель виходить з аристотелівського принципу, що трагедія повинна відтворювати важливі події – у ній повинні діяти сильні люди, щиросердечні конфлікти яких призводять до фатальних наслідків. Але разом з тим він пам'ятає, що душу глядача зачіпають лише нещастя, що випливають із притаманних йому самому пристрастей. Ці принципи Корнель викладає у передмовах до власних творів, в «Discoars snr le poeme dramatique» та втілює у своїх найліпших трагедіях.
Усі твори автора пройняті вічною боротьбою обов'язку і почуття, любов протиставляється обов'язкові перед батьками, патріотизм – сімейним цінностям, великодушність – навіюванням державної політики, відданість релігійній ідеї – захопленням особистого почуття тощо. Тільки в «Сіді» перемога опиняється на боці кохання, що вносить гармонію в роз'єднані обов'язком душі. У «Горації» головне значення й остаточна перемога належать патріотизму, Корнель досягає найвищого пафосу в зображенні римського громадянина, старого Горація, що віддає перевагу смерті сина, який ставить державу вище за цінності родини. У «Полієвкті» чудова трагічна фігура мученика, раптово огорнутого благодаттю віри, що знаходить у ній силу стати вище земних пристрастей. Могутній вірш Корнеля, за пластичністю, виразністю та силою — унікальний. Уміння зобразити в одній фразі цілісну людську душу є характерною рисою Корнеля», - розповіла юна науковиця.
Окремі студентські дослідження стосувалися біографічних сторінок з життя класициста, про якого за його життя було відомо не так багато. П’єр Корнель народився в Руані в 1606 році, у родині адвоката. Майбутній драматург успадкував батькову справу, навчався в єзуїтській школі, потім вивчав право в університеті й отримав місце прокурора, дуже мало, одначе, цікавлячись службовою кар'єрою.
1629 року на сцені французького театру Корнель ставить свою першу комедію «Melite», за нею виходить низка комедій, насичених, за тодішньою звичкою, різними інцидентами: «Clitandre ou L'innocence delivree» (1632) – трагікомедія, саме лишень резюме якої в Корнеля займає 8 сторінок; «La Veuve ou le Traitre puni» (1633), заснована на непорозуміннях і брехливих визнаннях; «La Galerie du Palais», «La Suivante», «La Place Royale».
Поїздка до Парижа 1633 року ознаменувалася знайомством із кардиналом Рішельє і його політикою, з 1635 року Корнель пише трагедії, спочатку наслідуючи Сенеку, а потім, натхненний іспанським бароковим театром, створює великий фарс «L'illusion Comique» (1636).
Наприкінці 1636 року з'явилася інша трагедія Корнеля «Сід», написана за сюжетом драми іспанського драматурга XVI ст. Гільєна де Кастро, що зображувала перемогу нових суспільних норм феодальної централізованої держави над старим вузьким принципом феодальної честі.
Париж, а за ним уся Франція продовжували «дивитися на Сіда очима Шимені» навіть після того, як паризька академія засудила цю трагедію, автор цієї критики, Шаплен, вважав вибір сюжету трагедії невдалим, розв'язку – незадовільною, стиль – позбавленим гідності.
У наступних трагедіях Корнель намагався послідовніше проводити політику Рішельє, зокрема у п'єсах «Горацій» (1640), «Цінна» (1640) і «Полієвкт», утім не відрікався від ідей волелюбності («Цінна»). Цим трагедіям притаманні раціоналізм, героїчний пафос, величний ораторський стиль мови. Далі Корнель трохи відходить від естетичного кодексу класицизму. У той же час Корнель одружується з Марі де Лампрієр, веде активне світське життя. Він став зображати темні залаштункові сторони життя монархії – жорстоку боротьбу за владу, гру політичних інтересів, інтриги; створює образи монархів-тиранів, усе частіше переносячи дію в умовно зображувані країни східних деспотій – «Радогунда» (1644), «Іраклій, імператор Сходу» (1647) та інші.
1647 року Корнеля було обрано членом Французької академії, у цей період Корнель пише «Героїчну комедію», «Дон Санчо Арагонський» (1650), у якій одним із перших у мистецтві класицизму виводить образ незнатного героя.
Починаючи з 1651 року, Корнель піддався впливу своїх друзів-єзуїтів, котрі намагалися відвернути свого колишнього вихованця від театру. Він зайнявся релігійною поезією, немовби для спокути за свою світську творчість попередніх літ, і надрукував незабаром віршований переклад «Imitation de Jesus Christ». Переклад цей, дуже посередній у літературному вимірі, мав величезний успіх і перевидавався 130 разів за 20 років. Згодом Корнель видав іще декілька перекладів, зроблених також під впливом єзуїтів: панегірики Діві Марії, псалми тощо. Для театру Корнель написав «Pertharite», «Sertorius», «Oedipe», «Sophonisbe», «Othon», «Agesilas», «Attila», «Tite et Berenice», «Pulcherie», «Surena» та ін., але ці драматичні твори мають надзвичайно мало чеснот.
Останні роки життя Корнель провів дуже відлюдно у вкрай скрутних умовах і лише завдяки турботам свого друга Ніколя Буало йому виплачували маленьку пенсію. П’єр Корнель помер в Парижі 1 жовтня 1684 року, практично забутий своєю публікою.
«Французька література дала світовій громадськості надзвичайно велику кількість талантів, голосами яких описувалася тогочасна реальність. Тому творчість П’єра Корнеля варто розглядати як одну зі сторінок славетної культури одного з найпрогресивніших народів світу», - резюмувала керівник гуртка, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри германської філології та перекладу Анна Павельєва.
Раніше у політехніці відбувся фестиваль STEAM-проєктів у літературі, а студенти та школярі відвідали майстер-класи німецьких мовних асистентів.
Медіа–центр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
