Учасники студентського наукового гуртка «Філологія» під керівництвом кандидатки філологічних наук, доцентки кафедри германської філології та перекладу Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Анни Павельєвої провели чергове засідання, присвячене феномену «озерної школи» в англійській поезії межі XVIII – XIX століть. Студенти-філологи обговорили творчу спадщину поетів -лейкістів та проаналізували передумови появи подібного феномену в тогочасній англійській поезії.
«Озерна школа» англійських поетів-романтиків – напрям в англійській поезії на межі XVIII-XIX століть, до цієї групи поетів-лейкістів (від англ. lake – озеро) належали талановиті майстри слова Вільям Вордсворт, Роберт Сауті та Семюел Колрідж, які мешкали в Озерному краї. Вищеназвані поети спромоглися, заперечуючи раціоналістичний догматизм епохи класицизму та просвітництва, здійснити оновлення англійської лірики. Для їхньої поезії характерні мрійливість, переживання природи, любов до простої людини, ідеалізація середньовічної минувшини.
«Озерний поетами» гурток Вордсворта в насмішку прозвав журнал Edinburgh Review у 1807 році, ця назва на міцно закріпилася за ними, не зважаючи на протести «лейкістів». Озерний край на північному заході Англії славиться своїми неповторними гірськими та озерними пейзажами. Саме тут, серед пагорбів та гаїв селища Гросмір, знаходився маєток Dove Cottage, родинне гніздо Вільяма Вордсворта (1770–1850), славетного англійського лірика.
Доленосною подією для митця стало знайомство у 1795 році з молодими поетами-початківцями Семюелом Колріджем (1772–1834) і Робертом Сауті (1774–1843). Троє друзів багато часу проводили разом, ділилися творчими планами, годинами із захопленням говорили про поезію та філософію, за словами Самюеля Колріджа, вони були «трьома людьми з однією душею». Озерний край став для поетів джерелом натхнення, адже зелені луги, дзеркальні поверхні озер, величні пагорби й таємничі долини – ця неповторна природна краса надихала митців на мрійливу творчість. У творах Вордсворта відобразились деякі мальовничі краєвиди тих місць – річка Дервент, Червоне озеро на Хелвеліні, жовті нарциси на березі озера Алсуотер, зимовий вечір на озері Естуейт. Вільям Вордсворт захоплювався прогулянками цією мальовничою місцевістю, милувався нею, вивчав її. Цікаво, що в 1810 році він навіть опублікував книжку-путівник «Гід по озерах». На сьогодні Озерний край залишився одним із найкрасивіших заповідників Великої Британії.
Творчість поетів «озерної школи» була своєрідним протестом проти поезії англійського класицизму, поети-реформатори мріяли відновити британську поезію, яку вважали штучною, пишномовною, перенасиченою штампами, занадто раціоналістичною та елітарною.
За словами керівника гуртка, кандидатки філологічних наук, доцентки кафедри германської філології та перекладу Полтавської політехніки Анни Павельєвої, обрати цю тематику для наступного засідання допоміг давній випадок.
«На черговому засіданні нашого наукового гуртка під назвою «William Wordsworth: Poetry, People and Place», яке відбулося у грудні 2019 року, ми розглядали життя та творчість представника «озерної школи» Вільяма Вордсворта. Цьогоріч разом зі студентами вирішили дослідити феномен «озерної школи» взагалі – чим творчість поетів-лейкістів вирізняється з-поміж творчих доробків інших поетів-романтиків, провели компаративний аналіз перекладів поезій представників озерної школи. Подібний досвід неодмінно стане в нагоді майбутнім науковцям, літературознавцям та популяризаторам творчої спадщини англійських поетів», – прокоментувала керівник гуртка, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри германської філології та перекладу Анна Павельєва.
Збірка поезій «Ліричні балади», що вийшла друком 1798 року, здійснила справжній переворот у житті тогочасної англійської поезії. У 1801 році з'явилося друге видання збірки з передмовою, в якій Вільям Вордсворт виклав свою поетичну концепцію. Передмова, в якій поет-реформатор називає збірку «експериментальною», стала своєрідним маніфестом британських поетів-романтиків.
«Збірка «Ліричні балади» є унікальним прикладом співпраці двох великих поетичних талантів: Вільяма Вордсворта і Самюеля Колріджа. Те, як вони взагалі могли працювати разом, дотепер залишається загадкою, адже поети були зовсім різними за характером і темпераментом. Вордсворт полюбляв сільський спокій, свіже повітря, довгі прогулянки, під час яких він складав вірші, Колрідж, навпаки, був ученим, запійним книголюбом і знавцем німецької філософії. У нього були неабиякі здібності, але дуже складний характер. Перу Вордсворта належать 27 поетичних творів зі збірки, Колріджу – 4. Поет-реформатор Вордсворт велику увагу приділяв мові своїх поезій, яку прагнув наблизити до народної. Теми для своїх творів поет знаходив у повсякденному житті, ідеалізував сільський побут, зробивши центральним героєм поезій людину з народу. Він також наголошував на визначальній ролі природи в житті поета. Самюель Колрідж, навпаки, тяжів до фантастичного, утаємниченого та містичного», – розповідає постійна учасниця гуртка, студентка-третьокурсниця спеціальності 035 «Філологія» Марина Корнієнко.
Раніше учасники наукового гуртка дослідили сатиричну повість Михайла Булгакова «Собаче серце» та її іноземні переклади, обговорили творчу спадщину письменника-містика, обмінялися лайфхаками перекладу рекламних слоганів від всесвітніх брендів, проаналізували творчу спадщину відомого польського фантаста та дослідили маловідомі сторінки творчості знаменитого французького класициста.
Нагадаємо, що засідання студентського наукового гуртка «Філологія» проводяться на гуманітарному факультеті Полтавської політехніки принаймні раз на місяць. До участі запрошуються поціновувачі колоритного літературного слова та усі зацікавлені.
За довідковою інформацією щодо часу та місця проведення наукового гуртка звертатися на кафедру германської філології та перекладу (ауд. 310-Ц) або безпосередньо до керівника гуртка – Анни Костянтинівни Павельєвої за телефоном 095-91-08-192.
Медіа–центр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
