22 березня 2023 року з нагоди 384-ї річниці від дня народження визначної та неординарної особистості своєї епохи, гетьмана України Івана Мазепи на базі кафедри українознавства, культури та документознавства Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» відбулася цікава науково-освітня подія: наукові співробітники Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» прочитали лекцію, присвячену політичній та дипломатичній діяльності одного з найвідоміших гетьманів української історії, чия особиста харизма часом вводила в оману навіть найлютіших ворогів. Активними слухачами стали студенти спеціальності 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» факультету філології, психології та педагогіки, жвавий інтерес яких викликала ціла низка фактів, безпосередньо пов’язаних як з постаттю самого гетьмана, так і з історичною добою Івана Мазепи. Його постать й досі залишається однією з найсуперечливіших та найзагадковіших серед українських історичних діячів, однак важко заперечити факт відданого служіння гетьмана власному народу, виявлену особисту відвагу очолити країну не в найкращі її часи. Доба політичних розколів, поділу території між сусідніми імперіями, відсутність чітко продуманих стратегічних дій, незгоди між козацькою старшиною робили свою «чорну справу».
Лекторки – заступниця директора Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» Людмила Шендрик, наукові співробітниці музею Євгенія Щербина та Марина Оніпко за підтримки директорки музею Наталії Білан розвінчали ряд існуючих міфів про Івана Мазепу, створених сторіччями російської пропаганди, затаврованого як зрадника і шукача власних вигод, який, насправді, перейшовши у неповних 70 років особистий внутрішній рубікон, розпочав боротьбу з московським ярмом.
«Важливо відзначити – окрім нашої безпосередньої співпраці, пов’язаної з підготовкою фахівців за спеціальністю 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», викладачі кафедри українознавства, культури та документознавства Полтавської політехніки підтримують найрізноманітніші напрями спільної роботи. Музей проводить глибоку цікаву науково-дослідницьку, культурно-просвітню діяльність, працює у сфері музейної педагогіки, а сьогоднішня цікава, змістовна лекція проводиться в контексті навчального курсу «Історія української культури». Під час розгляду теми «Українська культура в часи бароко, реформації та просвітництва» будемо зокрема говорити про таку визначну постать в історії культури України, як Іван Мазепа – відомий український гетьман, державник, видатний будівничий та благодійник.
Окремо зазначу про унікальність, наукову новизну презентованої та супроводжуваної експонуванням важливих для історії письменства та відтворення тогочасного історичного тла пам’яток Мазепинської доби лекції. Вражає висока якість друку, тонка в’язь шрифтів, закладені глибинні сенси. Звісно, це не першодруки, маємо осучаснений варіант видань, проте від цього не втрачається їхня глибока концептуальність. Радіємо, що маємо можливість проводити подібні просвітницькі заходи для нашої молоді», – прокоментувала завідувачка кафедри українознавства, культури та документознавства, доктор історичних наук, професор Ірина Передерій.
Невипадково зустріч студентської молоді Полтавської політехніки з музейниками носила промовисту назву «Його щедрою десницею» як означення мудрої державної політики, здійснюваної гетьманом упродовж своєї 22-річної діяльності, що дала можливість для всебічного розвитку його численних освітніх і мистецьких ініціатив. У Києві, Чернігові, Переяславі й інших містах, і навіть селах Іван Мазепа будував школи, бурси та шпиталі, наділяв маєтностями українські монастирі, розуміючи, що через монастирські школи та друкарні здійснюється народна просвіта. Гетьман узяв під свою опіку найкращий навчальний заклад того часу – Києво-Могилянську академію, яка з 1704 по 1708 роки називалася Могиляно-Мазепинською. Коштом Івана Мазепи були зведені та реставровані понад 40 церков та монастирів у Гетьманщині, набули розквіту галузі мистецтва – різьбярство, малярство, гравюра, орнаментика, вишивка, прикладне мистецтво, ювелірна справа, архітектура, а прегарний стиль будівель цього часу дістав назву «Мазепиного бароко».
Цікавою в біографії Івана Мазепи є сторінка, пов’язана з підтримкою книгодрукування в Україні та за кордоном.
Факсимільне видання Мазепинського арабського Євангелія побачило світ у 2021 році. Це точна копія надрукованого у січні 1708 року в сирійському місті Алеппо на кошти Івана Мазепи Євангелія арабською мовою, що засвідчило підтримку гетьманом православних християн Близького Сходу.
«Гетьман виділив шість тисяч золотих на підтримку друкарні в Алеппо, де упродовж 1706-1711 років видали чимало різних богослужебних книг. Іван Мазепа робив це й для того, щоб підтримати національного культурного життя. На сьогодні цих книг збереглось на близькому сході 24, чимало розійшлося по бібліотеках Європи та Сполучених Штатів Америки. На сході книги Євангелія буквально зачитані до дірок, що свідчить про те, що вони виконували свою місію.
У 1708 році Афанасій III, щоб пошанувати Івана Мазепу, вирішив видати Євангеліє з присвятою самому Мазепі. Це Євангеліє зараз перед вами – його копія, яка була видана 2021 року арабською мовою з двома присвятами Івану Мазепі – грецькою та арабською. Тут зображено 4 євангелісти – Марк, Матвій, Лука, Іоан, а також герб гетьмана України Івана Мазепи, – продовжує науковиця. – Довгим був шлях до віднайдення цієї унікальної книги. Два примірники цього Євангеліє зараз знаходяться у рф, один – у фондах Румунської академії. Надзвичайний та повноважний посол України у Лівані Ігор Косташ все-таки вийшов на український слід Євангелія Івана Мазепи. Він вивчав збережені рукописи, звіти та натрапив на звіт відомого палеографа Сергія Маслова, який описав дане Євангеліє. Вчений знайшов у Київській духовній академії. Ця книга входила до музею історико-археологічного комітету при Києво-Могилянській академії і потім була передана до Національної бібліотеки імені Вернадського. Саме там було віднайдено оригінал, а 2021 року створено копію. Унікальність даного видання неможливо оцінити.
Але поряд з Іваном Мазепою таким же високодуховним було його оточення, зокрема козацький літописець Самійло Величко. Козацьке літописання характерне для України ще з XVII століття, але найважливішим й завершеним вважають «Літопис Самовидця», людини, яка була свідком тих подій. Дослідники вважають, що це робота Григорія Грабянки й Самійла Величка. Тривалий час рукопис знаходився у відомого українського державного діяча Григорія Полетики, потім його сином був проданий з торгів, і коли все ж його віднайшли, для істориків це було великим відкриттям. В оригіналі рукопис бачили Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров».
Документознавці та інформаційники ознайомилися з обома рідкісними виданнями – репринтом «Літопису Самійла Величка» та факсимільною копією арабськомовного Євангелія, виданим в Алеппо на кошти гетьмана Мазепи. Важливість даних книжкових раритетів для нашої національної культури важко переоцінити, а обидва видання з’явилися в бібліотеці музею історії Полтавської битви завдяки сучасним благодійникам.
Нагадаємо, «Літопис» канцеляриста Війська Запорозького часів гетьмана Мазепи Самійла Величка належить до трьох найвідоміших «козацьких літописів» і є унікальною пам’яткою козацької історичної думки. Сучасне видання 2020 року ґрунтується на оригіналі рукопису, адаптоване до сучасного прочитання, має розділи про діяльність гетьмана Мазепи і містить його портретне зображення, яке сучасні історики визнають найбільш правдивим.
Цікавий екскурс життєвим шляхом молодого Мазепи зробила Людмила Шендрик, розповівши про родинне походження, здобуту майбутнім гетьманом освіту та перші кроки дипломатичної кар’єри: «Вперше родовід Мазеп згадується під 1544 роком за польського короля Сигізмунда I, коли король надав їхньому предкові Миколі за військову службу невеликий земельний наділ на річці Кам’янці лицарю Миколі. Згодом цей хутір став називатися Мазепинці й до сьогодні це поселення існує. Згодом в 1572 році король Сигізмунд II Август закріпив за сином Миколи Михайлом цей земельний наділ. Його успадкував батько Мазепи, а потім і сам Іван Мазепа. Батько Стефан-Адам перебував на службі у Польського короля, але до віку залишився православним. Він пожертвував своєю кар'єрою, не прийнявши католицьку віру, проте 1648 року підтримав Богдана Хмельницького, а потім і наступного гетьмана України – Івана Виговського.
Мати – Марина Мокієвська теж походила зі старовинного шляхетського роду. Після смерті чоловіка вступила до Луцького братства. Згодом прийняла чернечий постриг під іменем Марини Магдалини й з 1683 року вже була одночасно ігуменею Київського вознесенського монастиря, що на Печерську та Глухівського монастиря. У найтяжчі часи свого життя Іван Мазепа спішив до Києва за порадою до матері. Завершився її земний шлях у кінці грудня 1707 року.
Про перші роки життя Івана Мазепи відомо дуже мало, але за документами знаємо, що навчався в найпрестижнішому на той час закладі східної Європи – Києво-Могилянському колегіумі. Юнак вивчав історію, географію, теологію, філософію, поетику і риторику, навчався віршувати і складати промови. Сучасники потім зазначали, що гетьман володів незбагненним даром завжди причаровувати свого співрозмовника за перші хвилини розмови. У стінах академії Іван Мазепа опанував вісім іноземних мов і потім продовжив навчання за кордоном».
Європа очима юнака, що перебував на дипломатичній службі у тогочасних можновладців постає з розповіді співробітниці музею Євгенії Щербини: «Європа відкрилася перед Мазепою в період його перебування на службі у польського короля Яна Казимира. За даними різних істориків, навчання майбутній гетьман продовжив у Єзуїтському колегіумі Варшави, Краківській академії, Падуанському університеті. Все це дозволило вдосконалити знання іноземних мов, ознайомитися зі зразками мистецтва й архітектури, познайомитися з життям Європи кінця 50-х років XVII століття.
Європейське життя в той час дійсно вирувало: в Нідерландах й Англії відбулися буржуазні революції, у Франції в часи правління Людовіка XIV було встановлення абсолютної монархії, Італія та Німеччина взагалі були роздроблені на окремі області й князівства, ну а Річ Посполита переживала непрості часи станово-представницької монархії. Ян Казимир призначив Мазепу своїм покойовим – це була доволі престижна посада в Уряді Речі Посполитої, яка передбачала постійне перебування при особі короля. Йому доручали виконання різних дипломатичних місій та доручень. Виконуючи їх, Мазепа бував в Україні, бачив наслідки братовбивчої війни, яка розгорнулася на теренах Гетьманщини по смерті Богдана Хмельницького, адже постійними тут стали втручання у внутрішні справи Гетьманщини урядів сусідніх держав.
Ймовірно, вже тоді Мазепа замислювався над тим, яким має бути політичний устрій успішної України. Погіршення стану здоров'я батька змусило Мазепу у 1663 році залишити службу при польському дворі й повернутися до родинного маєтку в Мазепинцях. За кілька непростих років життя Мазепа із запального юнака, який хапався за шаблю в покоях короля, перетворився на того Мазепу, який так і залишиться для більшості загадкою, таємничим та емоційно стриманим. І тільки завдяки своїй власній силі волі та цілеспрямованості йому таки вдалося втілити це перетворення, що дало змогу стати успішним дипломатом і політиком.
Але до розквіту дипломатичної кар’єри Мазепі довелося ще звідати козацький полон, навіть міг поплатитися життям, але за легендою його врятував кошовий отаман Іван Сірко, далі опинитися на службі в гетьмана Івана Самойловича на Лівобережній Україні, у 35 років розпочавши все спочатку. Йому доручають виконання дипломатичних місій і доручень, більшість з яких була пов'язана із Москвою. Знання, набутий досвід, дипломатичний хист – усе сприяло успіху. Мазепа стає знаним і впізнаваним, як серед європейської еліти, так і серед правлячої верхівки Московського царства. Іван Самойлович, який не підтримав умов вічного миру між Московією та Річчю Посполитою, за яким остаточно затверджувався поділ українських земель на Правобережну та Лівобережну, а також невдалий кримський похід, у провалі якого московський князь Максим Голіцин звинуватив Івана Самойловича, стали причиною зміщення його з посади гетьмана.
Знакова для майбутнього гетьмана подія сталася 25 липня 1687 року на козацькій раді на річці Коломак, в оточенні московських сил та в присутності урядовців з Москви. Іван Мазепа був змушений підписати угоду із московськими царями – Коломацькі статті, в основу яких були покладені попередні україно-московські домовленості, доповнені новими, які ще більше урізали права гетьмана й козацтва, саме в таких умовах розпочавши свою політичну діяльність. Через два роки, підтримавши сходження на престол молодого московського царя Петра I, Іван Мазепа домігся підписання Московських статей, за якими Україна позбулася низки обмежень. Довірливі стосунки з московським царем гетьман хотів використати для того, щоб стабілізувати ситуацію в Гетьманщині.
Величезну увагу Мазепа приділяв розвитку православної церкви, на жаль, мрію про її вихід з-під тіні Московського патріархату вдалося здійснити лише через три століття. «Четвертина з понад півтисячі відомих на сьогодні гетьманських універсалів присвячена саме українській православній церкві. Як мудрий державник Мазепа розумів – для розбудови єдиної об’єднаної незалежної України потрібно зміцнювати православну церкву. Гетьман мріяв про те, щоб знову повернутися у лоно церкви, звідки прийняли християнство- Константинопольського патріархату. Знав – потрібно зміцнювати зв'язок з Вселенським патріархатом, повернути українській церкві незалежність. Мрія Мазепи збулась через декілька століть, коли 5 січня 2019 року українська церква отримала Томос», – розповідає Людмила Шендрик.
Наукові співробітниці Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» розповіли й про переломний момент на шляху гетьмана, коли він опинився перед вибором – Україна чи особиста кар’єра. У світову історію Іван Мазепа увійшов як символ боротьби за свободу і незалежність рідної землі. Студенти з цікавістю вислухали розповідь про видатного державника, який три століття тому, маючи владу, немалі статки і прихильність московського царя, міг не ризикувати і насолоджуватися життям, скільки відміряно Богом. Гетьман у своєму зверненні до козацтва так обґрунтував мотиви зміни свого політичного курсу й війни за незалежність: «…не для приватної користі, ані для вищих гонорів, ані для великого збагачення, але для вас усіх, які під владою і регіментом моїм залишаються, для жінок і дітей ваших, для спільного добра матки моєї Вітчизни бідної України, всього війська Запорізького і народу українського, і для зростання і розширення прав і вольностей військових».
«Ім'я славетного гетьмана представлено на карті світу – чимало населених пунктів, чимало міських вулиць, зокрема в Полтаві, носять цю назву. Таким чином вдячні нащадки віддають данину пам'яті Івана Мазепи. У нашому місті встановили чудовий пам'ятник, але, мабуть, найкращим пам'ятником є незалежна Україна, яка робить визнаним факт, що наш Мазепа все-таки переміг», – підсумували лекторки.
По завершенню лекції науково-педагогічні працівники кафедри українознавства, культури та документознавства Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» і співробітники Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» визначили пріоритетні напрямки подальшої співпраці та обмінялися ідеями для нових науково-просвітницьких івентів.
Раніше директор школи німецької мови «StartDeutsch Schule» Маркус Пойзер провів інтерактивні майстер-класи для майбутніх перекладачів, поетеса Юлія Стиркіна поділилася «секретами» поетичної творчості з учасниками літературної студії, студентка-документознавиця презентувала можливості репозитарію політехніки на міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій медіакомунікаціям, а студентки-документознавиці присвятили творчий проєкт видатній поетесі-шістдесятниці.
Медіацентр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
