Нагадаємо, серія гостьових лекцій «Contemporary Contexts and Debates: 21st Century Literatures and Cultures in English» включає різноманітні дисципліни, такі як американістика, англістика, канадські студії та медієвістика, огляд низки сучасних тенденцій, важливих для розуміння літератур і культур англійською мовою. Мета цих лекцій – розібратись як література та масова культура відгукуються на проблеми 21-го століття, дати студентам розуміння сучасних дискусій та контекстів, що мають вирішальне значення для ефективної міжкультурної комунікації та сприяти комплексному розумінню ролі сучасної літератури та популярної культури в суспільстві.
Другу лекцію з циклу «Introduction: Contemporary Contexts and Debates. US Myths and Politics on the 21st-Century Stage: Hamilton: An American Musical» прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), дослідниця з Цюріхського університету.
Лекція на тему «Міфи та політика США на сцені 21-го століття: Гамільтон: Американський мюзикл» була присвячена тому, як мистецтво та масова культура реагують на проблеми та виклики 21 століття (на прикладі блокбастеру Лін Мануеля Міранди «Гамільтон: Американський мюзикл»).
Цей мюзикл займає чільне місце в популярній культурі, в академічному письмі та в політичному дискурсі завдяки хіп-хоп переказу історії Александра Гамільтона та Американської революції, пов’язуючи, таким чином, політику, національну міфотворчість та педагогіку.
Під час лекції Ханна Шох розповіла про взаємозв’язок між міфотворчістю США і політикою 21-го століття та музичною індустрією, а також про роль образу Гамільтона та американського мюзиклу, створеного Лін-Мануелем Мірандою, у формуванні соціальних, суспільних та політичних тенденцій США.
Лін-Мануель Міранда почав працювати над своїм мюзиклом наприкінці 2010-х і спочатку задумував його як хіп-хоп альбом, а потім зрозумів, що його задум поступово перетворюється на мюзикл, і цей мюзикл став хітом Бродвею у 2016 році.
У мюзиклі звучить багато хіп-хопу та R&B, соул, поп-музика, мелодії мюзиклів, а ролі батьків-засновників та інших історичних діячів виконують не білі актори.
«Це історія про тогочасну Америку, яку розповідає сучасна Америка», – говорить Міранда.
Отримавши схвальні відгуки та 8 премій Drama Desk після прем'єри в Публічному театрі 17 лютого 2015, «Гамільтон» у серпні перемістився до театру Річарда Роджерса на Бродвеї. Мюзикл швидко набув популярності та фінансового успіху й отримав 11 премій «Тоні», Пулітцерівську премію за найкращу драму та «Гремі» за найкращий альбом музичного театру. 2016 року мюзикл відкрився в Чикаго, наприкінці 2017 – в Лондоні, у 2018 отримав 7 премій Лоуренса Олів'є. У 2017-2019 рр. відбулися три гастрольних тури Сполученими Штатами, останній з них включав три тижні в Пуерто-Рико з самим Мірандою в ролі Гамільтона.
Цей мюзикл – це, по суті, хіп-хоп-переказ життя Александера Гамільтона і хіп-хоп-переказ американської революції, який перетворився на педагогічну методику, адже останні кілька років «Гамільтона» використовують у середніх школах та університетах США в рамках викладання американської революції та історії «батьків-засновників». Крім того, мюзикл «Гамільтон» став однією з небагатьох мистецьких подій, яка об’єднала політиків різних поглядів. Так, у 2016 році в США і республіканці, і демократи схвально відгукувались про цей мюзикл.
«Гамільтон» став одним з найпопулярніших мистецьких блокбастерів за останнє десятиліття у США, який дійсно зміг подолати розбіжності і не в останню чергу – завдяки своїй жанровій своєрідності, адже такий хіп-хоп переказ, покладений на музику, також об’єднав представників різних рас та різних вікових груп.
Якщо раніше переважну більшість відвідувачів мюзиклів складали заможні білі люди старшої вікової групи, то Лін-Мануель Міранда, об'єднавши ці дві жанрових форми – мюзикл та хіп-хоп, зумів значно розширити аудиторію і, таким чином, мюзикл «Гамільтон» познайомив аудиторію старшого віку з хіп-хопом, а молодшу аудиторію – з мюзиклом, зокрема, з бродвейським мюзиклом на сцені, і, в певному сенсі, сприяв популярності мюзиклів серед молодших поколінь глядачів.
Ханна Шох також коротко розповіла про головного героя мюзиклу – одного із американських «батьків-засновників» – Александера Гамільтона – американського політика часів революції, одного з найвидатніших мислителів на Філадельфійському конвенті. Гамільтон був простого походження, народжений поза шлюбом на островах Британської Вест-Індії. Оскільки мати Александера Гамільтона на той час була у шлюбі з іншим чоловіком, Александер був народжений не в США, адже позашлюбні відносини і діти, народжені поза шлюбом, суворо засуджувалися суспільством. Тож Александер Гамільтон не був в повному сенсі американським громадянином і не мав належної спадщини, через що на нього завжди дивилися з певною підозрою, в тому числі й з історичної точки зору.
У знаменитій фразі з мюзиклу говориться, що він був «байстрюком-іммігрантом».
Так, він був одним із ключових «батьків-засновників», який після революції багато чого зробив для американської демократії, і, так би мовити, заклав основи американської демократії. І в той же час, він також не відносився до тогочасної еліти в повному розумінні цього слова. Саме тому його постать виявилась такою підходящою фігурою для мюзиклу. В широкому сенсі це історія про героя-імігранта, який пакує свої речі і намагається знайти своє місце в Нью-Йорку. Щоб потрапити на корабель до Нью-Йорка, він навіть став делегатом Конституційного конвенту, тобто частиною делегації, яка вела переговори про американську революцію та американську конституцію.
Александер Гамільтон одружився в Нью-Йорку з Елізабет Скайлер Гамільтон, відомою під своїм коротким ім'ям Еліза. Родина Скайлер була впливовою та заможною і зробила значний внесок у становлення Гамільтона як політика та у зміцненні його позиції у суспільстві. Скайлери були родиною рабовласників, що робить образ Елізи в мюзиклі досить спірним, адже всіх батьків-засновників грають чорношкірі актори, а багато хто з цих «батьків-засновників», звичайно, самі були поневолювачами.
Все це робить втілення на сцені історії Александера Гамільтона ще й дуже, дуже складним з політичної та історичної точки зору. Гамільтон, як відомо, був також одним з авторів «Федералістських документів», в яких був представлений досить спірний погляд на Конституцію і на те, чи варто приймати нещодавно запроваджену в державі демократію.
Федералістські документи були збіркою есеїв, написаних з метою пропаганди прийняття цієї нещодавно запропонованої демократії. І Гамільтон був одним з ключових авторів цих документів і першим міністром фінансів Сполучених Штатів, який виступав за сильну центральну владу і дійсно за певну національну ідентичність, а не лише за державну ідентичність.
Важливо пам'ятати, що після революції, тобто в перші десятиліття існування США і навіть сьогодні, США – це не просто федерація штатів. Це не просто демократична нація, а федерація штатів, що означає, що всі штати мають дійсно великі повноваження у прийнятті рішень, і в цьому сенсі штати більше схожі на Швейцарію, наприклад, ніж на Німеччину чи Францію.
Кожен штат в структурі держави має велику незалежність і свободу у прийнятті рішень, тож уряд у Вашингтоні, хоча і є важливим, але на нього завжди дивляться з певною підозрою, оскільки державний уряд також сприймається як такий, що може порушувати не лише права окремих людей, але й права штатів та муніципалітетів.
Тим не менш, Лін Мануель Міранда перетворив «Гамільтона» на один з найуспішніших мюзиклів усіх часів, який не лише отримав визнання критиків, але й академіків, які були в захваті від цього мюзиклу, а й встановив справжні рекорди за зборами на Бродвеї і отримав безліч схвальних відгуків та номінацій на різні премії.
Ця величезна популярність також зробила мюзикл частиною національних дискусій, які зближують світи між політикою в галузі мистецтва, академічними колами, що призвело до того, що певні елементи мюзиклу та спосіб сприйняття деяких речей навіть були взяті до уваги в юридичних колах. І зараз є юристи, які, наприклад, у своїх заявах у суді цитують рядки з Гамільтона, щоб навести аргументи (а Гамільтон, як відомо, теж був юристом), а викладачі в університетах використовують цей мюзикл, щоб пояснити, як працює фінансова система. Тож цей мюзикл також розглядається як витвір мистецтва, який дозволяє задіяти багато різних дискурсів одночасно. У системі вищої освіти США цей мюзикл став прикладом того, як слід розповідати про революцію, як викладати історію, та як можна зробити історію більш доступною для студентів.
Революційним в цьому мюзиклі також є те, що на ролі усіх центральних персонажів взяли чорношкірих та латиноамериканських акторів, що змушує глядача подивитись на історичні події з іншої перспективи. Крім того, саме ця постановка зробила жанр «мюзиклу» одним із ключових. Цей жанр народився на американській сцені і звідти пішов у світ. Наприкінці 20-го століття мюзикл переживав занепад, а касові збори впали. Він не мав жодного культурного впливу, аж доки не з'явився Лін Мануель Міранда, який вирішив ввести в мюзикл хіп-хоп і, таким чином, довів світу, що мистецькі твори і політика можуть взаємодіяти і взаємовпливати.
Перше публічне виконання пісні з того, що зрештою стане мюзиклом, відбулося саме в Білому домі, а тодішній президент США Барак Обама з дружиною були серед присутніх в залі глядачів. Тож на той час не могло бути більш тісного союзу між мистецтвом і політикою для цього мюзиклу. Тобто уривок з мюзиклу було представлено на публіці в політичному контексті, по суті, під патронатом президента Обами, як святого покровителя. Символічно, що мюзикл пропонував переосмислити історію і боротися з упередженнями саме тоді, коли Барак Обама став першим чорношкірим президентом США.
За 40 років існування, хіп-хоп має довгу історію боротьби за соціальну справедливість, політичне невтручання, надання голосу чорношкірим людям, висвітленні важливості їхнього життя в Сполучених Штатах Америки. Тож через тропи хіп-хопу Лін Мануель Міранда наділяє Гамільтона найсильнішою зброєю – вмінням використовувати слово. І мюзикл у цьому сенсі пропонує як історичні, так і культурні переосмислення, а також оновлення міфу про чорношкірого Александера Гамільтона як про людину, яка зробила себе сама, що для Лін Мануеля Міранди є дійсно важливим, як і сприйняття самої постаті Гамільтона.
Сам Лін Мануель Міранда, в свою чергу, використовував цей мюзикл як знаряддя соціального впливу, тобто для збору коштів на соціальні потреби, а також для того, щоб привернути увагу до проблем Гаїті та Карибського басейну і того, що там відбувається.
Насправді цей мюзикл дійсно є одним з тих творів, який об'єднує всі різноманітні елементи американської культури, таким собі своєрідним об'єднуючим наріжним каменем.
Затвердження чорношкірих та латиноамериканських акторів на ролі білошкірих «батьків-засновників» США – це спосіб визнання ролі чорношкірого населення штатів, це свого роду погляд на історію крізь сьогодення і спроба зробити її більш актуальною, адже кольорові люди також були частиною революції і зробили її можливою. Тож образ чорношкірого «батька-засновника» в часи президентства першого чорношкірого очільника держави – Барака Обами – ламає стереотипи і змушує подивитись на історію США з іншої точки зору.
І це лише деякі з міфів, які використовує «Гамільтон».
І, звичайно, мюзикл «Гамільтон» також прославився як історія про імміграцію, адже сам Гамільтон завжди сприймався як іммігрант. Режисер використав образ Гамільтона-імігранта також для того, щоб показати сучасну проблему імміграції в США.
Врешті-решт, великою заслугою мюзиклу стало нове бачення постаті Александера Гамільтона як одного із «батьків-засновників» – невеликої когорти людей, які писали історію США, як «людини, що зробила себе сама», як «імігранта». Міф про «батьків-засновників» є американським головним наративом, який закріплює образи групи державних діячів і політиків революційного та постреволюційного періоду як уособлення походження американської нації, республіканізму та демократичної культури.
Символічно, що президенство Дональда Трампа знову повернуло США в той виток історії, коли расизм знову на підйомі.
Ключова ідея «Гамільтона» – одного з найкращих мюзиклів сучасності – показати глядачеві тих, кого ми звикли бачити на зелених купюрах, справжніми людьми з плоті та крові, підкреслити роль та значення чорношкірого населення США у становленні держави, висвітлити вічно актуальну проблему іміграції, створити образ юних відчайдушних борців за свободу, пояснити, чому вони вирішили кинути виклик Європі та стали на самостійний шлях, а головне, чому це сталося з ними, але головна його ідея ще глибша – показати, що всі ми люди, справжні, різні, але принципово однакові, любимо, віримо, страждаємо і хочемо кращої долі для наших дітей.
На заході були присутні студенти перших – четвертих курсів спеціальностей 035 «Філологія» та 014 «Середня освіта» Полтавської політехніки разом із професоркою кафедри германської філології та перекладу, доктором філологічних наук Тетяною Кушніровою та доценткою кафедри германської філології та перекладу. кандидаткою філологічних наук Анною Павельєвою.
Нагадаємо, першу лекцію – «More than Rust: Narrating Post-Industrial America” («Більше, ніж «іржа»: наративи постіндустріальної Америки»), доктор Джулія Саттлер (Julia Sattler) з Дортмундського технічного університету, прочитала 20 вересня 2023 року.
Третя лекція під назвою «Is It Alright if I Don’t Sing Tonight? Romance, Romanticism, and Climate Grief in Contemporary Popular Music» відбудеться у середу, 4 жовтня 2023 року о 13.30 в ауд.318 Ц Полтавської політехніки у змішаному форматі.
Запрошуються усі бажаючі студенти та науково-працівники Полтавської політехніки як офлайн, так і дистанційно (щоб отримати посилання на Zoom, звертайтесь на кафедру германської філології та перекладу в ауд.310 Ц).
Раніше студентки політехніки почали навчання за програмою Erasmus+ в австрійському університеті прикладних наук FH Burgenland, студентки-перекладачки взяли участь в молодіжному обміні Erasmus+ в Італії, майбутні перекладачки вивчали у Польщі молодіжні підходи до розробки екологічних проєктів на регіональному та національному рівнях, магістрантка політехніки отримала другу стипендію від чеського уряду, студентка-перекладачка стала стипендіаткою уряду Чехії та вивчала чеську мову у рамках Літньої школі слов’янських студій, а науковиця політехніки взяла участь у воркшопі з європейських освітніх політик у Брюсселі.
Медіацентр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
