З 20 вересня 2023 року у Полтавській політехніці триває цикл гостьових лекцій «Contemporary Contexts and Debates: 21st Century Literatures and Cultures in English».
У середу, 22 листопада 2023 року, о 13:30 в ауд.318 Ц у змішаному форматі відбулась восьма лекція «Literature and Science: Scientific Discourses in Contemporary Science Fiction” («Література і наука: Наукові дискурси в сучасній науковій фантастиці»), яку прочитала Зої Леманн Імфельд (Zoë Lehmann Imfeld), заступниця завідувача кафедри сучасної англійської літератури в Бернському університеті (Швейцарія).
Довідково про лекторку: Зої Леманн Імфельд – заступниця завідувача кафедри сучасної англійської літератури Бернського університету. Нещодавно вона захистила габілітацію* на тему «Мова, що мандрує: Наукові дискурси в сучасній британській науковій фантастиці». Була стипендіаткою Мілеви Маріч у Центрі космосу та придатності для проживання (точні науки) Бернського університету. У 2015 році науковиця захистила докторську дисертацію, яка була опублікована у 2016 році під назвою «Вікторіанська історія про привидів і теологія: Від Ле Фану до Джеймса» (The Victorian Ghost Story and Theology: From Le Fanu to James). Її дисертація була нагороджена премією SNF Marie Heim-Vögtlin у 2016 році. У 2017 році Зоя працювала в якості запрошеного наукового співробітника у Центрі богословських досліджень у Прінстоні в рамках проєкту «Дослідження суспільних наслідків астробіології», що фінансувався NASA.
Габілітація (англ. habilitation) – у західноєвропейських та латиноамериканських університетах – здобуття другого (вищого) наукового ступеня (габілітованого доктора), який відповідає українському науковому ступеню доктора наук. Раніше – також іспит на професора.
Тема лекції – науковий дискурс в науковій фантастиці, зокрема, дискурс природничих та точних наук в сучасній літературі. Під час цієї лекції доповідачка розповіла про перетин науки та літератури, зосередившись на тому, як науковий дискурс представлений у художній літературі, з особливим акцентом на науковій фантастиці. Основний аргумент полягає в тому, що власне наукова діяльність і спосіб передачі науки (науковий дискурс) не завжди збігаються, тож саме література, зокрема наукова фантастика, виступає інструментом, який робить видимими наративні структури, закладені в науковому дискурсі.
Науковиця звернула увагу слухачів на невідповідність між науковою діяльністю з дослідження космосу та мовою, якою вона обговорюється, зокрема, колоніальними дискурсами щодо освоєння космосу. Зої пояснила концепт «поетики астробіології» як такий, що наразі піднімає питання мови науки та наративів, які використовуються при обговоренні космічних досліджень. Доповідачка проілюструвала це уривком з книги Сари Стюарт Джонсон «Сирени Марса», яка висвітлює переплетення історії Марса з історією Землі та вплив людської уяви на сприйняття Марса.
Лекторка запропонувала поглянути на деякі сучасні дискурси, пов'язані з астрологією. Зокрема, дискурс в ЗМІ останнім часом обертався навколо астероїда Бенну. На Землю повернувся апарат OSIRIS-REx, який привіз зразки матеріалу астероїда Бенну (101955 Bennu), який став лише четвертим небесним тілом, речовина з якого потрапить до земних лабораторій. Ці зразки збиралися з метою знайти зв'язок із зародження життя на Землі та на цьому астероїді. Отже, астробіологія – це наука, що постійно розвивається, висуває безліч гіпотез, пов'язаних з майбутнім людства на Землі, не в останню чергу через кліматичну кризу або сільське господарство на Землі. І навіть більше того, саме поняття астробіології принципово ставить під сумнів свого роду антропоцентричні уявлення про місце людства у Всесвіті. Це, звичайно, потребує особливої мови, якою можна було б говорити про освоєння космосу. Тому все частіше використовуються терміни «колонізувати» або «завойовувати» у зв'язку з освоєнням космосу.
Зої Леманн Імфельд розповіла про свою нещодавню участь у кількох заходах NASA, один з яких був присвячений місії NASA на Марс «Perseverance» і про 20-річну стратегію NASA щодо дослідження Марса, історію та майбутнє людства і роль астробіології в цьому, а також наголосила на тому, що для опису відкриттів космосу та астробіології необхідна спеціальна мова та окремий наративний дискурс. У якості прикладу лекторка детально розглянула науково-фантастичний роман британського письменника Адріана Чайковського «Діти часу» – першу книгу з трилогії космічних романів, дія яких відбувається в далеких-далеких куточках космосу і в далекому-далекому майбутньому, епопею про боротьбу людства за виживання на тераформованій планеті, в якій піднімається питання про те, хто успадкує цю нову Землю. Останні залишки людської раси покинули вмираючу Землю, відчайдушно прагнучи знайти новий дім серед зірок. На думку Зої, сюжет роману і його оповідна структура досить складні. Він включає в себе кілька різних сюжетних ліній і починається з відкриття проєкту тераформування в далекому-далекому майбутньому групою вчених-людей, які перебувають на борту космічного корабля, що обертається навколо екзопланети (планети за межами Сонячної системи), якою керує егоїстичний доктор Карн. Люди модифікують екзопланету, щоб зробити її придатною для проживання людства і планують випустити нановірус, який призведе до прискореної еволюції в групі мавп і дозволить приматам всього за одне або два століття пройти той фізичний та розумовий розвиток, на який у людства пішли мільйони років. Після цього люди мають колонізувати цю планету, тобто тут з’являються мотиви колонізації та завоювання, а мавпи, які до того часу пройдуть прискорену еволюцію, стануть помічниками людини. Проте ця ідея викликає спротив певних груп людей на планеті Земля, які ідеологічно не згодні з таким задумом, і один із таких повстанців опиняється на космічному кораблі саме у відповідальний момент вивільнення вірусу, тож цей нановірус неконтрольовано розповсюджується по планеті, вбиває мавп і прикріплюється до павуків, які були переміщені на екзопланету як частина екосистеми. Тож саме павуки починають швидко еволюціонувати та адаптуватися до нових умов.
У романі є три ключових сюжетних (і часових) лінії: про божевільного Керна та його виживання на цій планеті; про павуків та їхню еволюцію; та про групу людей з майбутнього, яка випадково опиняється на цій екзопланеті, і яка потрапила сюди з дуже далекого майбутнього, після розвитку і падіння цілих цивілізацій та нового льодовикового періоду, і яка вже майже нічого не пам’ятає про суспільство часів Керна і знає його лише як так звану Стару Імперію.
Між цими часовими лініями – тисячі років, і остання група людей з майбутнього знаходиться в кінці еволюції порівняно з цивілізацією Керна. Отже, ми вже бачимо, що головною темою роману є взаємодія людини з наукою і еволюція (як дарвінівська, так і біоінженерна – тобто модифіковані павуки). І, що важливо, хоча ці біоінженерні наукові павуки є науково-фантастичними, їхня еволюція насправді не суперечить і не кидає виклик дарвінівським моделям еволюції, адже це, по суті, випадкове пристосування до навколишнього середовища.
Еволюція і реакція людини на неї – ключові мотиви цього роману. Людина вважала себе вінцем природи, хижаком вищої ланки, але модифіковані павуки у всесвіті штучної екзопланети зруйнували ці уявлення. Дискурс еволюції слугує тут не дескриптором, а інструментом смислотворення.
Отже, вигаданий наратив, вигаданий всесвіт цих романів показує тріумф дарвінізму, еволюційну модель випадковості, екологічної пристосованості, де науково-фантастична складова підсилює, а не кидає виклик, усталеній науці. Але виклик тут полягає в дискурсі навколо еволюційної науки. Обігруючи поняття біоінженерної еволюції, роман Чайковського розкриває еволюційні дискурси, які спираються не на саму науку, а на ідеології людського попиту, наративи людської своєрідної телеології та домінування. Тим більше, що ця мета підривається інтелектуальним і навіть фізичним застоєм у романі. Важливо, що те, як персонажі говорять про цю нову астробіологічну парадигму, не працює, весь цей сюжет не вписується в існуючі мовні рамки.
Лекторка також розповіла про збірку британської письменниці Ніни Аллен «Мистецтво космічних подорожей», в якій від першої особи розповідається про життя 22 століття, коли планета зазнала радикальних кліматичних змін, і тепер її мешканці живуть після так званого цунамі в Ла-Пальмі – події, яка була настільки апокаліптичною, що навіть сама топографія планети була змінена. Таким чином, по суті, головна героїня Мелоді та суспільство її часу живуть у винятковий період змін, як це назвав Гамільтон. Громади в Алан-Сторі були географічно переміщені через кліматичну катастрофу, люди розлучені зі своїми сім'ями, але ще важливіше те, що вони витіснені зі звичного середовища, а світ більше не можна пояснити відповідно до успадкованих знань про навколишнє середовище.
Мелоді – кліматологиня, яка стежить за кліматичними відхиленнями, щоб зробити, аргументовані припущення про те, які «неможливості» можуть статися далі. Таким чином, ці терміни «неможливості» підкреслюють відрив від реальності. Це оксюморон, адже ідея висунення аргументованих припущень про «неможливість» сама по собі є неможливістю.
Нас цікавить ідея знання і мови як визначеності, тому що вона ще раз показує науковий дискурс як щось, що має свою функцію, відокремлену від самої науки. Отже, за теорією Вітгенштейна, більшість речей, які ми впевнені, ми знаємо, ми насправді не знаємо, а просто віримо, що знаємо їх, тому що ми прийняли правила мовної гри, в якій вони знаються. Крива визначеності походить від згоди спільноти щодо певного знання або, краще сказати, згоди щодо способу пізнання. І саме ці знання стають частиною мовної гри. Так, наприклад, наукові припущення можуть стати частиною мовної гри. Які у нас є підстави довіряти підручникам експериментальної фізики? У нас немає підстав не довіряти їм, і ми їм довіряємо.
Наукова фантастика використовує наративні стратегії, які доступні, і доводить науку до межі того, що є. Так, філософ науки Томас Кун вперше описав науку в термінах парадигм. Деякі вчені використовують термін «невимовний» для опису несумірності наукових теорій, наприклад, арістотелівської та ньютонівської фізики. Наприклад, навіть у багатому ньютонівському словнику немає способу передати арістотелівські судження, які регулярно помилково тлумачаться як твердження про пропорційність сили і руху або неможливість уникнути використання нашого понятійного лексикону. Ці арістотелівські судження не можуть бути виражені, бо вони просто невимовні.
Напруга, яка стає видимою за допомогою художньої літератури, це не просто опис чи визначення, це смислотворення. І тут в справу вступають літературознавці. Перехід наукового дискурсу в літературну систему означає зміну правил мовної гри. Тодд Тодоров називає це девіантною поетикою і говорить, що література – це, мова, яка привертає до себе увагу лише своєю систематичністю. Для читання літературної та наукової мови використовують аналогічну методологічну базу. В принципі, ми можемо використовувати свої навички літературознавців для читання текстів науки. Коли ми, як літературознавці, розглядаємо науковий дискурс через призму літератури, ми можемо зрозуміти, як використовуються знання не просто для опису, не просто для пояснення, а для забезпечення відчуття порядку та стабільності. Це структурний наратив людського прогресу. Таким чином, літературознавство дає те, що Ерік Рабкін називає металінгвістикою.
Сучасна наукова фантастика переймається не лише далекими космічними просторами, а й сферами життя, для яких наукова парадигма, схоже, змінюється швидше, ніж ми можемо знайти словниковий запас.
Останній роман Ніни Аллен «Завоювання» зображує чоловіка, який зникає після того, як виявляється втягнутим в онлайн-групу змов, одержиму незрозумілою науково-фантастичною історією. Цей роман дуже неоднозначний і відноситься до жанру постправди, наукової фантастики та теорій змови.
Наукова фантастика сама по собі живе в напрузі між наукою і дискурсом, на перетині науки та фантастики. Таким чином, наукова фантастика створює простір, в якому ми, як читачі, можемо читати науку, як ми читаємо художню літературу.
На заході були присутні студенти перших – четвертих курсів спеціальностей 035 Філологія, 014 Середня освіта та 029 Інформаційна, бібліотечна та архівна справа Полтавської політехніки разом із викладачами кафедри германської філології та перекладу: доктором філологічних наук, професором Тетяною Кушніровою, кандидаткою філологічних наук, доценткою Анною Павельєвою, кандидаткою філологічних наук, доцентом Олександром Тупицею, старшим викладачем Світланою Мангурою та старшим викладачем кафедри загального мовознавства та іноземних мов Аллою Середою.
Нагадуємо, першу лекцію – «More than Rust: Narrating Post-Industrial America» («Більше, ніж «іржа»: наративи постіндустріальної Америки»), прочитала доктор Джулія Саттлер (Julia Sattler) з Дортмундського технічного університету (20 вересня 2023 року).
Другу лекцію – «US Myths and Politics on the 21st-Century Stage: Hamilton: An American Musical” («Міфи та політика США на сцені 21-го століття: Гамільтон: Американський мюзикл») – прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), дослідниця з Цюріхського Університету (27 вересня 2023 року).
Третю лекцію – «Is It Alright if I Don’t Sing Tonight? Romance, Romanticism, and Climate Grief in Contemporary Popular Music» («Нічого, якщо я сьогодні не буду співати? Романтика, романтизм і кліматичне горе» в сучасній популярній музиці») прочитав Андрін Альбрехт (Andrin Albrecht), дослідник з Єнського університету імені Фрідріха Шиллера (4 жовтня 2023 року).
Четверту лекцію – «Haunting US: 21st Century American Gothic» («Привиди США: американська готика 21 століття») прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), науковиця з Цюріхського Університету.
П’яту лекцію – «David Lynch Does not Take Acid, Acid Takes David Lynch: Fan Culture as Meme Culture” («Девід Лінч не вживає кислоту, кислота вживає Девіда Лінча: фан-культура як культура мемів»), прочитав викладач англійської мови та американістики в Університеті Зігена (University of Siegen) доктор Марсель Гартвіг (Marcel Hartwig).
Шосту лекцію – «The Devil's in the Details: the Everyday in Contemporary American Poetry” («Диявол у деталях: повсякденність у сучасній американській поезії»), прочитав Айзек Пікелл (Isaac Pickell), поет, кандидат філософських наук, викладач у Детройті, випускник магістерської програми з креативного письма Університету Маямі.
Сьому лекцію – «A HISTORY OF THE HOW» – Protest and/in 21st-Century Documentary Poetry» («ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК» – протести в документальній поезії 21-го століття»), прочитала доктор Махшид Маяр (Mahshid Mayar) з Мангеймського університету (University of Mannheim).
Раніше на базі політехніки відбулися майстер-класи зі складання міжнародних іспитів Pearson, науковці та студенти політехніки відвідали гостьову лекцію німецької науковиці, присвячену протестам у документальній поезії 21-го століття.
Медіацентр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
