У вересні 2023 року на базі факультету філології, психології та педагогіки Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» розпочалась серія гостьових лекцій «Contemporary Contexts and Debates: 21st Century Literatures and Cultures in English» від літературознавців із Німеччини, Швейцарії, США та Канади для студентів спеціальностей 035 Філологія та 014 Середня освіта, 029 Інформаційна, бібліотечна та архівна справа університету. Організаторкою та модераторкою серії гостьових лекцій виступила Ханна Шох (Hannah Schoch), аспірантка Цюріхського університету.
Нагадаємо, серія гостьових лекцій «Contemporary Contexts and Debates: 21st Century Literatures and Cultures in English» включає різноманітні дисципліни, такі як американістика, англістика, канадські студії та медієвістика, огляд низки сучасних тенденцій, важливих для розуміння літератур і культур англійською мовою. Мета цих лекцій – розібратись як література та масова культура відгукуються на проблеми 21-го століття, дати студентам розуміння сучасних дискусій та контекстів, що мають вирішальне значення для ефективної міжкультурної комунікації та сприяти комплексному розумінню ролі сучасної літератури та популярної культури в суспільстві.
У середу, 18 жовтня, відбулась п’ята лекція на тему «David Lynch Does not Take Acid, Acid Takes David Lynch: Fan Culture as Meme Culture» («Девід Лінч не вживає кислоту, кислота вживає Девіда Лінча: фан-культура як культура мемів»), присвячена мемам про Девіда Лінча як особливим семіотичним одиницям та їх функціям в культурі, яку прочитав доктор Марсель Гартвіг (Marcel Hartwig) – викладач англійської мови та американістики в Університеті Зігена (University of Siegen).
Довідково про лектора: Марсель Гартвіг (Marcel Hartwig) – викладач англійської мови та американістики в Університеті Зігена, який написав дисертацію у Технічному університеті Хемніца на тему культурних репрезентацій 11 вересня 2001 року та атак на Перл-Гарбор як національних травм (опублікована у 2011 році).
Марсель Гартвіг має багато публікацій в академічних виданнях та міжнародних журналах у сфері медіа- та телекомунікацій, літературної критики, гендерних досліджень та популярної культури. Наразі науковець завершує свій проєкт в галузі трансатлантичних студій під назвою «Транзитні культури: Медичні дискурси та засоби масової інформації 18-го століття в північноамериканських колоніях». Він також є співредактором видання «Медіаекономіки: Перспективи американських культурних практик (2014)», спеціального випуску Rock Music Studies «Американська рок-журналістика» (2017), нещодавно опублікованого спеціального випуску Amerikastudie/American Studies «Поезія капіталістичної кризи» та збірки «Мережевий Девід Лінч: критичні погляди на кінематографічну трансмедіальність» (EUP 2023).
Лектор розповів про семантику мемів із відомим режисером Девідом Лінчем в сучасній онлайн-культурі. Зокрема, слухачі дізнались про те, що ми, сучасні люди, звикли використовувати мову піктограм і візуальних образів, тож семіотичні одиниці «Девід Лінч» перетворились на меми як естетичні знаки, які нормалізують його шокову естетику, перетворюючи її на частину повсякденного реєстру. Більшість речей, які сьогодні вважаються «лінчівськими» у мистецтві – це речі, які ми можемо описати як дивні, моторошні, жахливі, страшні. У багатьох сучасних шоу використовується лінчівська естетика і певною мірою вона стала частиною сучасного мистецтва, але саме Девід Лінч став тим першопрохідцем, який нормалізував страшне і потворне у мистецтві. Якщо ви подивитесь телесеріал «Твін Пікс», то зрозумієте, чому так багато серіалів на кшталт «Американської історії жахів» зараз стали відомими та популярними.
Марсель Гартвіг пояснив слухачам походження мему з Лорою Дерн, який був створений на основі кадру з фільму «Синій оксамит» (режисер – Девід Лінч).
Коли героїня у виконанні акторки Лори дізнається, що її коханий, Джеффрі Бомонт, головний герой фільму у виконанні Карла Маклафліна, має таємний любовний зв'язок з Дороті Белленс, вона починає плакати. Відфотошоплений кадр із фільму із акторкою із заплаканим обличчям, деконтекстуалізований як цифровий мем, сприяв новому витку популярності акторки та збурив онлайн-дискусії стосовно її акторського таланту. Сама Лора Дерн, дізнавшись про цей мем, опублікувала в своєму інстаграм-акаунті фото у футболці, принтом на якій був мем з її заплаканим обличчям і підписала його: «Зачекайте, я – «мем». Що таке «мем»?». Її допис, по суті, відтворив і трансформував цифровий мем «Laura Going Crying» («Лора розплакалась»).
Отже, «мемами» вважають цифрові фрагменти, які найчастіше передаються у вигляді графічних GIF-файлів з відповідним коментарем і несуть розважальний підтекст. Річард Докінз у своїй книзі «Егоїстичний ген», зазначає, що слово «мем» походить від грецького слова «memar» і описує меми як шляхи поширення культурної інформації, які тиражуються і розповсюджуються подібно генам.
Таким чином, «мем» – це культурна одиниця з достатньою швидкістю копіювання, щоб слугувати життєздатною одиницею культурного обміну. За допомогою мемів розповсюджуються не ідеї, а саме інформація. У випадку мема з фільму «Синій оксамит», образ несамовитого плачу героїні копіюється як інформація, що може бути відновлена, готова до перетворення на нові набори інформації шляхом фотошопу та розповсюдження. Таким чином, дослідження інтернет-мемів може надати нам можливість як розпізнати присутність домінуючих субкультурних груп в інтернеті, так і проіндексувати конкретні культурні спільноти в соціальних мережах і поза ними.
Цифрові меми – це мультимодальні тексти, тобто їхні смисли реалізуються для більш ніж одного семіотичного коду. Меми складаються з візуального та текстового, іноді – ще й звукового зображення. Вони вийшли за межі цифрової сфери і виконують як естетичну функцію встановлення контактної мережі, так і поетичну функцію повсякденної мови, навіть моди. Цифрові меми можуть сприйматися як культурні предмети чи ікони. Вони іронічні, сардонічні, навіть самознищувальні.
Лектор детально розібрав семантику мемів з ситкому «Сайефелд» та кіносеріалу Девіда Лінча «Твін Пікс» – телешоу, яке зробило Девіда Лінча відомим на американському телебаченні і відкрило «Золоту добу» телесеріалів. Макросимволи зображень, які були використані та представлені у фільмах Ларрі Девіда Лінча, перевершили самі себе за допомогою вульгарності та оригінальності. На прикладі епізодів із 2 сезону телесеріалу Масель Гартвіг показав, як створюються багаторазові вульгарні меми, які можна поширювати на всіх медіа-платформах, навіть не знаючи їхнього контексту.
Науковець поділився посиланнями на веб-сторінки, на яких було багато мемів та відео-кліпів мемного характеру та порадив послухати пародійний підкаст по мотивам ситкому «Сайефілд» – «The Other Side of Darkness: A Seinfeld Parody Podcast» (пародійна історія «Сайефілду», в якій розповідається про Джеррі, Джорджа, Елейн і Крамера у темній і таємничій подорожі, на яку авторів надихнув Девіда Лінча і цифрова платформа «Seinpeaks”). «Seinpeaks» – збірник мемів з Девідом Лінчем та картинками з його телесеріалу «Твін Пікс», які надзвичайно популярні в американській поп-культурі. Їхня сторінка в Instagram має більше 120 000 підписників. Також вартим уваги є веб-сайт “Twin Peaks and David Lynch Forms”.
Обидва телесеріали можуть вважатися іконічними в плані продукування мемів, але меми на основі «Сайефілду» трохи менш вульгарні, аніж твінпіксівські.
Лектор також розповів про упізнавані, широко поширені культурні одиниці – такі, наприклад, як грецькі боги. Якщо ми побачимо капелюха зі зміями, то одразу ж згадаємо міф про Медузу Горгону. Але ми можемо просто змінити текстову складову і весь контекст мему, змінивши просторові та часові координати мему і, таким чином, дозволяючи йому відтворюватися в часі і просторі з новими значеннями. Перепости і трансформація мемів дозволяють залучити ширшу аудиторію і популяризувати певний контект чи особу. Можна навіть говорити про окремий меметичний дискурс, який використовує образ Девіда Лінча як смислотворчу одиницю з різними наборами інформації. Меми з Девідом Лінчем можуть використовуватися його фантами як мовний код, як метамовне посилання, що стосується як його творчості, так і естетики, яку він використовує у своїх роботах, наприклад – дим, червоні штори, сині світлові ефекти тощо. Тобто «Девід Лінч» є популярною одиницею інформації, яка має власну семіотику і відтворюється в різних контекстах. Так, наприклад, у 2019 році багато мемів про фінальний сезон «Гри престолів» були об’єднані із мемами про Девіда Лінча.
У цих мемах висміюється поганий сценарій останнього сезону серіалу та якість екранізації. На мемі зображено одного з творців шоу, Девіда Беніоффа, який коментує 4 епізод восьмого сезону, в якому Деєнеріс Таргарієн нібито забуває про наближення ворожого флоту, хоча вона сама говорила про це у попередніх серіях. На картинці знизу обличчя Девіда Лінча накладено на оригінальну картинку і візуальний ряд. У тексті, який читає іспанець, йдеться про те, що сценаристи знали, що при написанні сценарію фінального сезону вони мали з повагою ставитися до першоджерела, намагаючись при цьому вкластися в шість епізодів. Макрос переприсвоєного зображення наступний: «Я вимагав 18 епізодів, виходячи з ідеї, яку я не буду деталізувати». А це вигадана цитата, пов'язана з Девідом Лінчем. Цей цифровий мем працює виключно в контексті прифотошопленого портрету Девіда Лінча, щоб додати нового сенсу коментарю про якість написання «Гри престолів». Отже, ніщо в цьому мемі не говорить про те, що це Девід Лінч. Макрос цього мему будується на визнанні цих двох творців, Девіда Беніоффа і Девіда Лінча, та ідентифікації з епізодами серіалів «Гра престолів» і «Твін Пікс, повернення». Цей мем говорить про нижчу якість «Гри престолів» порівняно з «Твін Піксом: Повернення» і, таким чином, працює як семіотичний елемент, що формує імператив і закликає нас, глядачів, дивитися кращі телепрограми та телесеріали.
Марсель Гартвіг також розповів про семантику мемів із Крістофером Ноланом, Кірстен Данст і Джейком Джилленголом, Губкою Бобом, Сімпсонами, Каньє Вестом і їхній зв'язок із мемами про Девіда Лінча.
Меми з Девідом Лінчем пропонують абстраговане розуміння естетики кіно Девідом Лінчем. Використання надтексту, по суті, створює нові значення, а розшифровка деконтекстуалізує їх, щоб кожен міг ефективно реагувати на них і розуміти їхнє значення. Так, вам не потрібно знати, що це кадр з «Загубленого шосе», наприклад, щоб зрозуміти, що тут відбувається, або що це кадр з 3 сезону «Твін Пікс». Таким чином, поширюється колективне уявлення про Девіда Лінча на різні джерела чи платформи і аудиторія починає сприймати Девіда Лінча як семіотичний об'єкт і водночас піддає мемний образ Девіда Лінча як варіативності, так і модуляції.
Лектор також ознайомив слухачів із іншим перформативним мемом, який був популяризований на YouTube і показав один із кліпів із серії «Якби Девід Лінч знімав кінокліпи», у якому фрагменти з відомого кінофільму з 80-х «Брудні танці» показані як ніби-то зняті Девідом Лінчем.
Отже, семіотична одиниця «Девід Лінч» позбавляється кінематографічної сутності Девіда Лінча, а сам образ Девіда Лінча отримав естетичне значення як додатковий письмовий контент або додані до монологу та зображення макроси, які нормалізують його мистецькі висловлювання.
Чи використання та циркуляція цих мемів у повсякденному реєстрі та інтернет-спільнотах свідчить про форми поліфонічної публічної участі, які пропонують опозиційні висновки про Девіда Лінча. Широко розповсюджене використання мемів про Девіда Лінча вказує на колективізм і використання народної творчості, що уможливлює деконтекстуалізаційний рефреймінг і витіснення Девіда Лінча на зовнішні межі субкультурних дискурсів, які співіснують з високим культурним вшануванням Девіда Лінча як автора.
Тож, з одного боку, меми створюють нові загальні категорії, які допомагають по-новому оцінити культурну роботу, а з іншого боку ми зараз замість демонстрації власних емоцій просто використовуємо піктограми –меми – які часто мають саркастичний чи іронічний підтекст.
Отже, можна стверджувати, що меми набули великого попиту, особливо в контексті кінофільмів, і стали невичерпним джерелом сміху та комунікації в цифровому віці. Меми, засновані на кінофільмах, виокремлюються своєю виразністю та унікальністю, а також можуть відтворювати як науковий, так і арт-контекст, узгоджуючи естетичні та інтелектуальні аспекти.
Меми, засновані на кінофільмах, не просто надають людям можливість висміятися над популярними кіносценами чи персонажами, але й дозволяють висловлювати різноманітні ідеї, коментарі і почуття через кінематографічний жаргон. Вони можуть бути використані для сатири, гумору, політичних та соціокультурних коментарів. Навіть найвідоміші фільми стають об'єктом для створення мемів, які виражають унікальний підтекст та інтерпретації.
Завдяки соціальним мережам і месенджерам, меми на основі кінофільмів стають віртуальними культурними «клеймами», які об'єднують спільноти і створюють спільні референції. Вони є не лише розважальними елементами, але й дослідженнями кінематографічних сюжетів та символів у новому контексті. Таким чином, меми на основі кінофільмів збагачують сучасний культурний дискурс, використовуючи силу кінематографії для створення глибоких інтелектуальних та емоційних зв'язків між творцями кінотекстів та аудиторією.
Слухачами лекції стали студенти перших – четвертих курсів спеціальностей 035 Філологія, 014 Середня освіта та 029 Інформаційна, бібліотечна та архівна справа Полтавської політехніки разом із професоркою кафедри германської філології та перекладу, доктором філологічних наук Тетяною Кушніровою, доценткою кафедри германської філології та перекладу, кандидаткою філологічних наук Анною Павельєвою, доценткою кафедри українознавства, культури та документознавства, кандидаткою філологічних наук Людмилою Чередник, доценткою кафедри українознавства, культури та документознавства, кандидаткою філологічних наук Іриною Акіншиною.
Першу лекцію – «More than Rust: Narrating Post-Industrial America» («Більше, ніж «іржа»: наративи постіндустріальної Америки»), прочитала доктор Джулія Саттлер (Julia Sattler) з Дортмундського технічного університету (20 вересня 2023 року).
Другу лекцію – «US Myths and Politics on the 21st-Century Stage: Hamilton: An American Musical” («Міфи та політика США на сцені 21-го століття: Гамільтон: Американський мюзикл») – прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), дослідниця з Цюріхського Університету (27 вересня 2023 року).
Третю лекцію – «Is It Alright if I Don’t Sing Tonight? Romance, Romanticism, and Climate Grief in Contemporary Popular Music” («Нічого, якщо я сьогодні не буду співати? Романтика, романтизм і «кліматичне горе» в сучасній популярній музиці») прочитав Андрін Альбрехт (Andrin Albrecht), дослідник з Єнського університету імені Фрідріха Шиллера (4 жовтня 2023 року).
Четверту лекція під назвою «Haunting US: 21st Century American Gothic” («Привиди США: американська готика 21 століття») прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), дослідниця з Цюріхського Університету (11 жовтня 2023 року).
Стежте за анонсами наступних науково – освітніх івентів, до участі запрошуються усі бажаючі.
Раніше студентки політехніки розповіли про навчання в Академії технологій та бізнесу ZEALAND в Данії, про особливості навчання у Вільнюській колегії та майбутні документознавці ознайомилися з діяльністю Державного архіву Полтавської області.
Медіацентр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
