На базі факультету філології, психології та педагогіки Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» триває серія гостьових лекцій «Contemporary Contexts and Debates: 21st Century Literatures and Cultures in English» від літературознавців із Німеччини, Швейцарії, США та Канади для студентів спеціальностей 035 «Філологія», 014 «Середня освіта» та 029 «Інформаційні, бібліотечна та архівна справа» Полтавської політехніки та усіх охочих.
У середу, 8 листопада, в ауд. 318-Ц у змішаному форматі відбулась сьома лекція на тему «A HISTORY OF THE HOW» – Protest and/in 21st-Century Documentary Poetry» («Історія про те, як» – протести в документальній поезії 21-го століття»), яку прочитала доктор Махшид Маяр (Mahshid Mayar) з Мангеймського університету (University of Mannheim).
Махшид Маяр наразі є тимчасово виконуючою обов'язки професора Мангеймського університету. Її перша книга «Громадяни та правителі світу: Американська дитина та картографічна педагогіка імперії» (University of North Carolina Press 2022) стала лауреатом міжнародної Премії Шеллі Фішер-Фішкіна в галузі транснаціональних американських досліджень. Крім того, Махшид має численні публікації, серед «Мовчання та його похідні: Розмови між дисциплінами» (Palgrave Macmillan 2022), а також есеї та статті для JTAS, EJAS, Amerikastudien/American Studies, Oxford Bibliographies тощо. Поточні дослідницькі та викладацькі інтереси Махшид Маяр зосереджені на поезії протестів 21-го століття, темах мовчання та замовчування, дослідженнях нових імперій, історичних дослідженнях дитинства, культурній історії США 19-го століття та історії раси й расизації. Наразі Махшид досліджує політику і поетику мовчання і замовчування через «поезію стирання» азійських і корінних американських поетів. Махшид була стипендіаткою Джорджтаунського університету, Вашингтон, округ Колумбія, Міжнародної молодіжної бібліотеки, Мюнхен, та Амхерстського коледжу, Массачусетс.
Напочатку лекторка привітала учасників заходу і зауважила, що раніше ніколи не була в Україні, та сподівається одного дня приїхати до нас особисто. Махшид Маяр розповіла про пророків, про поезію загалом, а потім про складний піджанр протестної (політичної) поезії, який називається «поезія стирання». В цьому жанрі поезії багато уваги приділяється формі, тому, як вірш з'являється на сторінці, і про що в ньому ідеться далі. В американській протестній поезії говориться про те, як американці ідентифікують себе, як вони ставляться до навколишнього світу, про американську політику в глобальному контексті, і, зокрема, про політику США останніх кількох десятиліть.
Лекторка зосередила увагу слухачів саме на поезії 21 століття і поетичному дискурсу кольорових письменників США 21 століття. Зокрема, науковиця розповіла про те, як на політичний дискурс протестної поезії вплинули такі події, як теракт 2001 року і зміна політичного курсу США після нього, ліквідація Осами бен Ладена, війни в Афганістані, в Іраку, в Ємені та інших країнах, відкриття в’язниці в Гуантанамо для ворожих комбатантів, поява політичних в'язнів у березні 2003 року, прийняття Закону про національну безпеку (що означало, що з'явився новий набір правил щодо того, кого можна притягати до суду в Сполучених Штатах, на яких умовах) і новий концепт ідеї захисту Батьківщини.
Лекторка наголосила на тому, що зараз у Сполучених Штатах колективні зусилля спрямовані на визначення нових парадигм, які могли б допомогти нам вповні зрозуміти американську поезію 21-го століття. Велика увага приділяється новим голосам, новим обличчям, новим темам, до яких звертаються і які розглядаються. Наративи бінарності поезії також стали об'єктом уваги та виклику, багато концептів поезії 20 століття сильно змінились та навіть зникли, що, в першу чергу, пов’язано з війною з тероризмом і новим напруженням, яке вона спричинила, і тим, яку політику тепер Сполучені Штати проводять стосовно решти країн світу. Сучасна поезія США тісно взаємопов’язана з сучасними соціальними та політичними потрясіннями; значна увага в ній приділяється питанням раси, гендерну, сексуальності, інвалідності, війни, неолібералізму, довкілля, оновленні ідеї Сполучених Штатів як імперії й викритті імперського насильства і тому, як все це разом відображається у цілому новому спектрі поетичних форм. Махшид Маяр, зокрема, розповіла про те, як імперські війни США відображаються в сучасній американській «протестній поезії», яку часто називають «політичною поезією», «поезією заангажованості», чи «поезією свідчення».
Сучасна американська протестна поезія звертається до мілітаризму американської культури та імперських практик США, часто – за допомогою «поезії стирання» («поезії затемнення»). Лекторка пояснила, що таке «поезія стирання» на прикладі есею Мюріель Люн «Стирання в трьох діях» («Erasure in Three Acts: An Essay»): це форма поезії (і мистецтва загалом), створена шляхом стирання слів з існуючого тексту в прозі або віршах і оформлення кінцевого результату на сторінці у вигляді вірша. Кінцева форма може бути залишена на своєму місці або ж скомпонована у рядки та/або строфи. Письменники та художники використовують цю форму як для досягнення когнітивного чи символічного ефекту, так і для того, щоб зосередитися на соціальному чи політичному значенні стирання. Стирання - це спосіб надати існуючому письмовому твору новий набір значень, запитань чи пропозицій. Це зменшує сліди авторства, але водночас привертає більшу увагу читачів до оригінального тексту.
Цей есей – спроба Мюріель Люн дати нам уявлення про те, як працює поезія стирання, як виникає сама ідея стирання загалом. Мюріель стирає один і той самий текст і дає нам дві версії цього тексту з певними словами чи фразами або цілими розділами, які відредаговані або видалені (замальовані) з оригінального тексту. Кожен варіант «стертого» тесту містить різні фокуси й різні заклики до читача. У кожній версії з-поміж «стертих» слів, фраз і рядків авторка залишає певні слова та уривки речень і пропонує читачеві спробувати знайти в них сенс. Тут одночасно є читабельний текст і нечитабельний, видимий і невидимий, кожен із читачів може знайти між ними свій зв'язок і вкласти свій смисл. Тобто, поезія стирання – це, одночасно, і психологічна стратегія, як нагадує нам про втрати й те, чого ми не маємо. Така поезія стає синонімом самої втрати. Це означає, що ми маємо справу з дуже насильницьким процесом виробництва тексту, де автор щось стирає, а щось залишає. Читач одночасно дивиться на те, що видиме, і на те, що невидиме, і, зрештою, це призводить до того, що ми читаємо текст у деструктивний і фрагментований спосіб, адже в ньому є частини, які вилучені, відредаговані, вибілені або затемнені, і ми просто «спотикаємося» об них.
Автор поезії стирання – завжди одночасно і візуальний художник, адже він викреслює незрозумілі слова чи фрази, а іноді навіть цілі сторінки з існуючих документів, таких як газетні статті, документи, що мають політичне, історичне чи соціальне значення, політичні промови чи меморандуми, а іноді навіть старі художні твори. Мета полягає у створенні нових текстів з того, що залишилося на сторінці. Таким чином, це розмова між тим, що втрачено, і тим, що залишилося, а також взаємодія між ними. Саме так з'являються твори мистецтва, вірші чи твори художньої літератури, створені шляхом стирання. Відтак поезію стирання слід аналізувати не лише як літературні та естетичні тексти, а й як документальні та архівні. Тобто, у нас є текст-джерело – документ, який має якесь історичне та/чи політичне значення, до якого автор застосовує естетичну стратегію стирання, результаті якої два тести – вихідний текст та нова форма – співіснують, фактично проникають один в одного, існують разом і одночасно з того моменту, коли відбулось стирання. Чи пов'язано це з війною і тероризмом? Ми живемо у столітті, коли в США, наприклад, кількість засекречених і відредагованих (тобто частково розсекречених) державних документів зросла в геометричній прогресії, навіть порівняно з активним періодом Холодної війни.
Отже, уряд США все частіше вдається до засекречування документів, щоб приховати певні факти від громадськості та історії, що не має аналогів. Те, наскільки та в яких масштабах відбувалося засекречування і скорочення документів, не можна порівняти з тим, що відбувається у 21-му столітті. Через це змінився спосіб доступу людей до фактів про кількість ув'язнених у тій чи іншій політичній в'язниці, або до фактів про посилені практики допитів. Іншими словами, про факти катувань. Які військові дії відбуваються, де і коли? Хто в цьому бере участь? Існує дуже багато інформації, яка вилучена з доступу громадськості через засекречення документів і це називається документальним привласненням і, звичайно ж, зумовлено приходом цифрової епохи.
Стирання – це ретельна документальна процедура, яка прагне на кожному кроці обмежити доступ громадськості до чутливої інформації з метою захисту та привілеїв державних діячів, приховування порушень прав людини під час військових операцій та в місцях позбавлення волі тощо. Тож поезія стирання є природньою реакцією митців на це все. Це перепрофільований інструмент у руках поетів і візуальних художників, які намагаються порушити часто беззаперечні основи документальної розбірливості, завершеності та достовірності. Отже, ви бачите історичні документи в архіві, і ідея полягає в тому, що це і є оригінал. А це остаточна версія і стирання. Поезія стирання ставить цю остаточність, достовірність і розбірливість під сумнів. Поезія стирання дозволяє цим поетам привернути увагу читачів до того, що саме документ намагається представити нам як факти й пропонує нам, читачам, поставити ці факти під сумнів, не вірити в те, що це остаточний варіант, що це оригінал або що це єдиний вірний спосіб сприйняття інформації.
Поети також вдаються до такої документальної апропріації, як і держава, тобто редагують документи, які знаходяться в суспільному надбанні. Більш того, вони стирають їх ще більше, працюючи з тією ж концепцією, з тими ж методами й з тим же матеріалом, що й уряд, тобто відбувається політичне і поетичне стирання, дуже тісно пов'язане з контекстом війни з тероризмом. Проте, на противагу тому, що робить держава, поезія стирання, навпаки, розкриває те, чим ці документи насправді не хочуть ділитися з усіма іншими. Але, зрештою, стирання було і є чимось, що роблять держави, і тому поезія стирання втручається в це, імітує це і намагається зробити щось інше. Те, що робить держава у формі редагування, і те, що робить поезія стирання у формі поетичного редагування документів, не мають схожих цілей. Вони часто мають фактично протилежні, суперечливі одна одній цілі. Одна – приховати факти, інша – розкрити. Одна – приховати насильство і людей, які причетні до цих актів насильства. Інша – розкрити їх настільки, наскільки це можливо, або зробити читачів більш чутливими до них чи до їхньої відсутності.
Сама поезія стирання з’явилась іще у 20-му столітті, в цьому жанрі творили, наприклад, Луїс Зукофскі (Louis Zukofsky), Том Філопіс (“A Humument” by Tom Phillips, – деконструкція вікторіанського роману, яка тривала близько 50 років), Рональд Джонсон (“Radi Os” by Ronald Johnson's, деконструкція «Втраченого раю» Мільтона), Джессі Гласс (“Mans Wows” by Jesse Glass – це серія віршів і перформансів, взятих з книги Джона Джорджа Хомана про чари й зцілення «Пау Вау, або Давно втрачений друг») і т.д. В цих творах ще немає нічого відверто політичного, проте всі вони викликають захоплення у читачів.
Техніка стирання тексту дозволяє поетам, активістам та візуальним художникам також переслідувати мінливий набір мистецьких завдань, щоб вирішити складну природу їхньої модерністської спадщини. Проблеми реагування на колективні кризи, такі як криза ВІЛ/СНІДу в 1990-х роках, що є одним з моментів, коли поезія стирання стала досить відомою в Сполучених Штатах, а останнім часом, звичайно, поезія, такий поетичний жанр пов'язаний, у першу чергу, саме з політичним і правовим виправданням насильства і війни. Тож це формалістичний інструмент документального привласнення. Поезія стирання – це продукт нашарування текстів і скорочень на них, коли у нас є текст-оригінал і його нова версія, а, оскільки оригінал знаходиться під шаром стирання, то це означає, що є два шари тесту, які співіснують. Тож поезія стирання завжди існує на перетині різних жанрів, вона завжди інтердисциплінарна, що дуже важливо для її розуміння.
Махшид Маяр також ознайомила слухачів із поезією стирання Тревіаса Макдональда (Travis Macdonald), Жанетти Холмс (Jeanette Holmes), Філіппа Метра (Philip Metres), Мей Дер Ванг (Mai Der Vang), Ізобел О'Хара (Isobel O'Hare) та інших.
Наостанок учасники заходу розібрали поезію Солмаз Шаріф «Дістатися Гуантанамо» (Solmaz Sharif “Reaching Guantanamo”), написаної у формі семи цензурованих листів дружини до ув'язненого чоловіка. Вірш має на меті показати, що влада вважає небезпечним навіть те, що є приватним і особистим, і намагається стерти його. Але навіть якщо ми не можемо точно знати, що саме знаходиться в прогалинах, на місці стертого тексту, ми можемо уявити, що кохана людина все зрозуміє, і що сама інтимність цієї поезії сама по собі є формою опору.
Учасниками лекції стали студенти 1-4 курсів спеціальностей 035 «Філологія», 014 «Середня освіта» та 029 «Інформаційні, бібліотечна та архівна справа» Полтавської політехніки разом із професоркою кафедри германської філології та перекладу, доктором філологічних наук Тетяною Кушніровою, доценткою кафедри германської філології та перекладу, кандидаткою філологічних наук Анною Павельєвою, доценткою кафедри германської філології та перекладу, кандидаткою педагогічних наук Юлією Ніколаєнко та викладачкою кафедри германської філології та перекладу Наталією Роменською.
Першу лекцію – «More than Rust: Narrating Post-Industrial America» («Більше, ніж «іржа»: наративи постіндустріальної Америки»), прочитала доктор Джулія Саттлер (Julia Sattler) з Дортмундського технічного університету (20 вересня 2023 року).
Другу лекцію – “US Myths and Politics on the 21st-Century Stage: Hamilton: An American Musical” («Міфи та політика США на сцені 21-го століття: Гамільтон: Американський мюзикл») – прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), дослідниця з Цюріхського Університету (27 вересня 2023 року).
Третю лекцію – “Is It Alright if I Don’t Sing Tonight? Romance, Romanticism, and Climate Grief in Contemporary Popular Music” («Нічого, якщо я сьогодні не буду співати? Романтика, романтизм і кліматичне горе» в сучасній популярній музиці») прочитав Андрін Альбрехт (Andrin Albrecht), дослідник з Єнського університету імені Фрідріха Шиллера (4 жовтня 2023 року).
Четверту лекцію – “Haunting US: 21st Century American Gothic” («Привиди США: американська готика 21 століття») прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), науковиця з Цюріхського Університету.
П’яту лекцію – “David Lynch Does not Take Acid, Acid Takes David Lynch: Fan Culture as Meme Culture” («Девід Лінч не вживає кислоту, кислота вживає Девіда Лінча: фан-культура як культура мемів»), прочитав викладач англійської мови та американістики в Університеті Зігена (University of Siegen) доктор Марсель Гартвіг (Marcel Hartwig).
Шосту лекцію – “The Devil's in the Details: the Everyday in Contemporary American Poetry” («Диявол у деталях: повсякденність у сучасній американській поезії»), прочитав Айзек Пікелл (Isaac Pickell), поет, кандидат філософських наук, викладач у Детройті, випускник магістерської програми з креативного письма Університету Маямі.
Нагадуємо:
Першу лекцію – «More than Rust: Narrating Post-Industrial America» («Більше, ніж «іржа»: наративи постіндустріальної Америки»), прочитала доктор Джулія Саттлер (Julia Sattler) з Дортмундського технічного університету (20 вересня 2023 року).
Другу лекцію – “US Myths and Politics on the 21st-Century Stage: Hamilton: An American Musical” («Міфи та політика США на сцені 21-го століття: Гамільтон: Американський мюзикл») – прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), дослідниця з Цюріхського Університету (27 вересня 2023 року).
Третю лекцію – “Is It Alright if I Don’t Sing Tonight? Romance, Romanticism, and Climate Grief in Contemporary Popular Music” («Нічого, якщо я сьогодні не буду співати? Романтика, романтизм і кліматичне горе» в сучасній популярній музиці») прочитав Андрін Альбрехт (Andrin Albrecht), дослідник з Єнського університету імені Фрідріха Шиллера (4 жовтня 2023 року).
Четверту лекцію – “Haunting US: 21st Century American Gothic” («Привиди США: американська готика 21 століття») прочитала Ханна Шох (Hannah Schoch), науковиця з Цюріхського Університету.
П’яту лекцію – “David Lynch Does not Take Acid, Acid Takes David Lynch: Fan Culture as Meme Culture” («Девід Лінч не вживає кислоту, кислота вживає Девіда Лінча: фан-культура як культура мемів»), прочитав викладач англійської мови та американістики в Університеті Зігена (University of Siegen) доктор Марсель Гартвіг (Marcel Hartwig).
Шосту лекцію – “The Devil's in the Details: the Everyday in Contemporary American Poetry” («Диявол у деталях: повсякденність у сучасній американській поезії»), прочитав Айзек Пікелл (Isaac Pickell), поет, кандидат філософських наук, викладач у Детройті, випускник магістерської програми з креативного письма Університету Маямі.
Раніше студенти поділились досвідом толерування культурних відмінностей та взяли участь у тренінгу від Ради Європи щодо миробудування та вирішення конфліктів.
Медіацентр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
