22 листопада 2023 року відбулась перша відкрита лекція «Транскордонні регіони – зони стабільності для ЄС, всередині та за межами» («Cross-border regions - areas of stability for EU, inside and outside») від наших партнерів – Сучавського університету імені Штефана чел Маре (Румунія) – Stefan cel Mare University of Suceava, яку прочитала кандидатка економічних наук, доцентка Марчела Слюсарчук (Marcela Slusarciuc).
Другу лекцію 5 грудня 2023 року прочитав науковець із Сучавського Університету імені Штефана чел Маре – Марін Герман (Marin Gherman), Ph.D в галузі політичних наук, який досліджує інформаційну політику України і займається викриттям фейків та наративів дезінформації. Тема лекції – «Stereotypes, myths and narratives of disinformation in the Romanian-Ukrainian relations».
У рамках лекції науковець пояснив як нами маніпулювали десятиліттями і століттями, та розповів про стереотипи з точки зору теорії соціального капіталу.
Автором концепту соціального капіталу є французький соціолог П'єр Бурдьє, який у 1983 році у статті «Форми капіталу», яка вийшла французькою мовою, виділяє три основні форми капіталу: «економічний капітал» (гроші і те, що стосується економічного розвитку), «культурний капітал» (витвори мистецтва) і «соціальний капітал» (сукупність реальних та потенційних ресурсів соціального середовища, тобто це наші друзі і ті ресурси в рамках суспільства, на які ми спираємось, це мережа певних ресурсів, які не можна якось пояснити економічно і культурно, адже часто членство в соціальній спільноті наділяє індивіда певним колективним капіталом, який вимірюється за допомогою рівня репутації та довіри щодо націй і етносів).
Лектор також ознайомив слухачів із працями політолога Френсіса Фукуями, відомого своїми пророцтвами щодо завершення історії лібералізмом та ринковою економікою, який вважає, що соціальна форма капіталу складається з довіри відносин і норм, які роблять можливими колективні дії в соціальних групах, тобто завдяки соціальному капіталу. Він також уводить нове поняття в суспільно-політичних науках – «радіус довіри», за допомогою якого доводить тривожну тенденцію: розвинені суспільства витрачають власний соціальний капітал, не маючи можливості його оновлення. Парадокс полягає в тому, що чим більше ми збагачуємось, тим менше ми довіряємо оточуючим, а процес відновлення суспільством соціального капіталу є важким і часто суперечливим.
Науковець розповів про комунізм та про знищення соціального капіталу, про те, чому комунізм був величезною трагедією XX століття, а також про особистість Павлика Морозова та інші символи комунізму. Марін Герман пояснив, як відбувалась політика сіяння недовіри до сусідів і зміцнення довіри до правлячої комуністичної партії та лідера цієї партії і побудову суспільства, в якому лояльність партії, державі і політичним символам є важливішою і ціннішою, ніж лояльність до батьків і родичів і до горизонтальних соціальних зв'язків, які де-факто формують соціальний капітал і формували інститути громадянського суспільства упродовж століття у західних суспільствах. Основою цього процесу було знищення історичної пам'яті, пам'яті про предків для того, щоб на цих руїнах побудувати комуністичний рай, який де факто означав Гулаг для всіх вільних народів.
Лектор пояснив, чому Румунія та Україна – дві постсоціалістичні країни – фактично не мали жодної активної співпраці між собою після розпаду Радянського Союзу, при тому, що Румунія була однією з перших країн, яка визнала незалежну державу Україна, а 1 лютого 1992 року були встановлені дипломатичні відносини між країною. Марін Герман відзначив, що Румунія приділяла особливу увагу розвитку політичних, дипломатичних та економічних відносин з Україною як сусідньою державою з довгою лінією кордону – 613,8 км. Румунсько-український кордон є також зовнішнім кордоном Європейського Союзу. ЄС також приділяє значну увагу цьому кордону Румунії, адже зараз Україна перебуває у стані війни, а цей кордон є важливим для врегулювання міграційних процесів на східних кордонах Європейського Союзу та НАТО.
Науковець зазначив, що у 1991 році Румунія та Україна були країнами зі стертою історичною пам'яттю, які майже не знали один про одну про одну і які не мали історичної пам'яті співпраці, яка, однак, існувала. Історія дипломатичних відносин між Україною та Румунією починається у 1918 році, коли після визнання УНР більшістю країн - учасниць Берестейського миру, Українська Центральна Рада направила перших послів за кордон. У січні 1918 року з інформативною місією до Королівства Румунія був висланий Артем Галіп, пізніше представниками українських урядів в Королівстві Румунія були: Микола Ґалаґан, Володислав Дашкевич-Горбацький і Костянтин Мацієвич (1919 – 1923).
Румунія визнавала де-факто існування Української держави під час всіх війн, які вела Україна за незалежність, і входила з українськими урядами у господарсько-торгівельні зв'язки, проте мало хто зараз знає про історію відносин УНР та Румунії.
Лектор також розповів і про більш давні міжнародні відносини між Україною та Румунією, які засновувались на культурних цінностях, на релігійній спорідненості, адже і румуни, і українці є здебільшого православними.
Втім недовіра, що сіялась десятиліттями, мала свої наслідки: після розпаду Радянського Союзу румунське суспільство продовжувало сприймати і дивитись на Україну як на країну, близьку до Росії, а на українців – як на росіян, а українське суспільство бачило Румунію крізь призму радянської пропаганди.
Основна проблема полягала в тому, що румуни та українці і в подальшому часто сприймали один одного крізь призму пропаганди, дезінформації та стереотипів, сформованих упродовж правління комуністичного режиму.
У 1968 році створюється редакція радіомовлення румунською мовою, яка була направлена проти режиму Чаушеску і загалом вся редакційна політика була скоординована Москвою. Саме так заявляється антирумунська пропаганда в Радянському Союзі, попри те, що це були країни, де-факто спорідні ідеологічно. Ця пропаганда проти Румунії поширювалась також і російською мовою: з 1968 року по 1989 та1991 роки існували ці наративи проти Румунії та румунського народу. Росія і зараз проводить цю саму політику роз’єднання: розповідає всім, що Румунія – це бідна, відстала і сільська країна, яка не може розвиватися, не має історії, існує завдяки Москві, що це країна, заселена циганами і яка не має своєї мови, а румунська мова – це нібито мова циган, які приїхали з Індії, що Румунія – це країна, яка окупувала Буковину і розстрілювала радянських громадян під час Другої світової війни, країна, яка розстрілювала українців, євреїв, росіян, тому ця країна де-факто має величезні проблеми з минулим і її варто сприймати крізь призму цих злочинів періоду Другої світової війни.
У часи Радянського Союзу також досить популярними були міфи про те, що румунські жандарми – це де-факто є жандарми фашистські, нацистські. А що ж говорила румунська комуністична пропаганда про Україну та про українців? Проблема в тому, що не говорили майже нічого, адже завдяки радянській пропаганді для Румунії українці це були ті самі росіяни, і в 1991 році Україну сприймали як невелику Росію і дивилися на українців як на росіян, які живуть в Україні, адже пропаганда поширювала наратив про те, що Леонід Брежнєв – це українець, який керує Радянським Союзом, Хрущов – це так само українець, який керує радянським союзом, тобто спеціально створювалась синонімія між українцями та й росіянами і ця синонімія інформаційно була у 90-х роках статичною констатацією в інформаційному просторі румунського суспільства.
Ці стереотипи, породжені пропагандою, розвивалися протягом 90-х років і ніхто їх не знищував: Україна сприймалась як СРСР або росія, як штучна держава, і Москва активно працювала над продовженням існування цього міфу про те, що українці – це росіяни, або що це країна бандитів. Особливо часто розповідали про рекетерство в 90-х роках і про те, що в Україні небезпечно жити, а про Румунію – що це бідна циганська країна, ворожа до України, адже вона має територіальні претензії до України, що Румунія – це колишня союзниця гітлерівської Німеччини її варто боятися, бо вона і досі нібито бажає завоювати Буковину. Варто зазначити, що іще у 1992 році президент Леонід Кучма підписав з президентом Румунії Емілем Константинеску базовий договір про дружбу і співпрацю і відповідно до цього договору 1997 року Україна не має територіальних претензій до Румунії, а Румунія не має жодних територіальних претензій до України і відповідно до Гельсінських Норм жодна з країн не обговорює і не ставить питання територіальних змін і всі ці кроки в подальшому сприяли, хоч і досить повільно, знищенню деяких із цих міфів і стереотипів, які довго панували в публічному дискурсі і в інформаційному полі обох країн.
Проте після 2014 року, коли росія напала на Україну, анексувала Крим і почала підтримувати сепаратистські рухи на Донбасі, нею ж профінансовані і ініційовані, румунське суспільство почало потроху змінювати свою точку зору щодо України і усвідомлювати, що Україна – це не росія, і що українці – це не росіяни; але це відбувалося досить повільно. Майдан 2003-2004 років в Україні сприяв тому, що румунське суспільство потрошки почало дивитися на Україну не як на росію, українці після першого Майдану були на шпальтах великих незалежних румунських газет, а Євромайдан у 2013 -2014 роках, коли українці зробили європейський вибір, цивілізаційний вибір, зовсім поміняв точку зору румунського суспільства на українців і вони почали сприйматися як незалежний народ, цивілізаційно інший ніж росіяни.
Під час соціологічного опитування у 2015 році лише 1% громадян Румунії заявили, що Україна є потенційним ворогом їхньої країни, а до того цей відсоток був вищим. Тобто 2015 рік соціологічно вважається певним переломом, зміною парадигми точки зору румунського суспільства на Україну.
Згідно одного із українських соціологічних опитувань, у березні 2022 року лише 1% громадян України заявили, що Румунія – це потенційний ворог України. У 2014 році Румунія офіційно підтримала територіальну цілісність і суверенітет України і заявила, що повною мірою підтримує право України захищати власну територію відповідно до міжнародних конвенцій та статуту ООН. Як це на парадоксально, росія через свою брутальну агресивну політику з використанням військових методів сприяла пришвидшенню процесу зближення між Україною та Румунією, адже Євромайдан і вторгнення Росії на Донбас і Крим відкрило очі румунам, а потім вже активна підтримка Румунією України в рамках широкомасштабного вторгнення активізувала дружні відносини між країнами.
Науковець також розповів про результати власного соціологічного дослідження стосовно стереотипів, які мали українські біженці в Румунії по відношенню до самої країни та румунів, які здебільшого майже нічого не знали про країну, яка їх прихистила і боялися її від незнання.
Марін Герман займається спростуванням радянських і російських фейків та пише статті румунською та англійською мовами для румунської та європейської аудиторії, в яких спростовує наративи про українських нацистів та радикалів, міфи про тотожність українського та російського народів та української і російської мов, про Київську Русь як колиску російської імперії і про те, що Україна – штучна країна, створена Леніним, про те, що румуни нібито втомились від війни і виступають проти підтримки України, про те, що румуни нібито поділяють ідеї Мєдвєдєва про розподіл України між Румунією, Польщею, Угорщиною та росією, про те, що під час блекаутів Україна нібито продавала електроенергію в Румунію тощо.
Науковець наголосив на тому, що в майбутньому українцям і румунам варто будувати спільні наукові, громадські та економічні проєкти, більше зустрічатися, обговорювати різноманітні питання, дивитися прозоро і тверезо на речі, більше дізнаватись один про одного і дізнаватись про нашу спільну історію, про те що нас більше об'єднує, аніж роз'єднує і з урахуванням цього будувати інформаційні кампанії з викорінення дезінформації та пропаганди.
Лектор також висловив побажання, щоб румунська та українська преса більше співпрацювала та обмінювалась інформацією, мали кореспондентів та розповідали правду одна про одну напряму, а не з перекладів з інших мов, адже варто сприймати сусіда після безпосереднього «інформаційного дотику» з цим сусідам, а не через посередників (одним із яких була Москва). Також варто було б зробити політичні наративи більш прозорими, так само як і дискусії на дипломатичному рівні, покращення культурної дипломатії, збагачення шкільних програм інформацією про сусідів: щоб школярі в Румунії знали про Україну, а школярі в Україні знали про Румунію, для того, щоб простір співпраці та стабільності був константою в цьому геополітичному просторі. І це стосується не тільки Румунії, а й Словаччини, і Угорщини, і Польщі, і інших країн, адже якщо ми не будемо знати про наших сусідів з перших джерел, то нам про них розповість російська пропаганда.
На завершення слухачі поставили лектору запитання про процеси декомунізації в Україні та Румунії, про те, чи готове румунське суспільство і надалі підтримувати Україну, про сприйняття України та українців румунською молоддю тощо.
На лекції були присутні студенти груп 401-ГО, 401-ГД, 401-ГФ, 402-ГФ, 101-пФД та 501 – ФФ факультету філології, психології та педагогіки разом з викладачами: професоркою кафедри германської філології та перекладу, доктором філологічних наук Тетяною Кушніровою, доценткою кафедри германської філології та перекладу, кандидаткою філологічних наук Анною Павельєвою, доценткою кафедри українознавства, культури та документознавства, кандидаткою філологічних наук Людмилою Чередник, доценткою кафедри менеджменту і логістики, кандидаткою економічних наук Аліною Чайкіною та доценткою кафедри загального мовознавства та іноземних мов, доценткою Галиною Таловирею.
З розкладом наступних лекцій можна ознайомитись тут.
За детальнішою інформацією стосовно лекцій звертайтесь до відділу міжнародних зв’язків (каб.320-Ф, interoffice@nupp.edu.ua).
Нагадаємо, у вересні 2023 року спільно з колегами з Сучавського університету імені Штефана чел Маре (Румунія) науковиці політехніки провели онлайн-воркшоп «Teaching in Times of Crisis», а студенти Полтавської політехніки взяли участь в онлайн-воркшопі «European Cooperation Day – Crisis Superpowers».
Нагадуємо про відкриті конкурси на академічну мобільність в рамках програми Erasmus+ у весняному семестрі 2024 року в Румунському університеті «1 DECEMBRIE 1918» University of Alba Iulia, Трансільванському університеті Брашова, чеському університеты NEWTON University.
Відзначимо, студенти Полтавської політехніки мають можливість навчатись за кордоном за грантовими програмами кредитної академічної мобільності Erasmus+ впродовж семестру або цілого навчального року в провідних університетах Австрії, Гренландії, Данії, Естонії, Литви, Латвії, Норвегії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Румунії, Словаччини, Фінляндії, Чехії.
За детальнішою інформацією стосовно актуальних програм академічної мобільності звертайтесь до відділу міжнародних зв’язків (каб.320-Ф, interoffice@nupp.edu.ua) або до координаторки міжнародного співробітництва Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» – к.філол.н., доцентки кафедри германської філології та перекладу Павельєвої Анни Костянтинівни (ауд.310-ц, email: kunsite.zi@gmail.com, телефон: +3-8-(095)-91-08-192).
Нещодавно студентки Полтавської політехніки відвідали штаб-квартиру ООН у Відні, студентка 4 курсу спеціальності 035 Філологія Дарина Тягній взяла участь в тренінгу за програмою Erasmus+ «LEAFFF: Leadership, Empowerment And Facilitation For Future», що проходив у Словацькій республіці, студентка-філолог стала учасницею волонтерської програми від Європейського корпусу солідарності (ESC) в Австрії, представниця Полтавської політехніки вивчала стратегії соціальної інклюзії під час молодіжного обміну у Вірменії, студентка Полтавської політехніки взяла участь у міжнародній програмі Study Tours to Poland, студентки університету пройшли мовні інтенсиви у Літній школі польської мови та культури від NAWA, науковці політехніки відзначили ErasmusDays2023, а студентки політехніки провели воркшоп про «зелений» стиль життя.
Медіацентр
Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
